Читати книгу - "Втрачені в космосі , Arachne "

- Капітане! - крикнув Зейн, надривно і пронизливо. Його голос відбився луною, заповнивши весь простір печери. - Аеон! Ти мене чуєш?

Відповіді не було. Усередині все залишалося похмурим та нерухомим.

- Капітане! — знову закричав Зейн, обіжнявши корпус шатла в пошуках входу. Його погляд кидався по корпусу, сподіваючись знайти хоч якийсь рух, хоч слабкий відблиск світла, який міг би вказати, що хтось там, усередині, відповідає на його поклик.

Лі і Рем нагнали його, зупинившись поряд із корпусом шатла. Їхні обличчя були вкриті брудом і потім, але вони не зводили погляду з покореженого корабля.

- Потрібно пробитися всередину! - скомандував Лі, кидаючись до найближчого виходу. Але величезна кристалічна брила перекривала люк. - Чорт! Все заблоковано.

Рем підняв руки, вказуючи на правий борт:

- Дивись, там є доступ через технічний відсік! Може ми зможемо відкрити його вручну!

Зейн, не роздумуючи, кинувся туди, відштовхнувшись від гострих уламків. Кристали хруснули під його вагою, коли він перестрибнув до обгорілого люка. Запах горілого металу та різкий аромат аміаку заповнив його ніздрі, але він не звернув на це уваги. Зейн обома руками схопився за важку панель і, напружуючи кожен м'яз, спробував його відсунути. Люк, який спочатку непридатно завмер, раптом зрушив з місця, відкриваючи вузький прохід у темне нутро шатла.

- Давайте, швидше! - вигукнув він, дивлячись на своїх товаришів, які вже бігли до нього. - Капітане! Аеоне, ти мене чуєш?!

Звідкись із глибин шатлу почувся приглушений стогін, потім затріщала рація, і знайомий голос капітана прорвався крізь хрипи та перешкоди.

— Зейн… кххх… ми тут… Кейлі поранено…

Ці слова пролунали наче грім серед ясного неба. Зейн завмер на мить, а потім, дивлячись на Лі та Рема, вигукнув:

- Вони живі! Швидше всередину!

Рем пробрався першим, не зважаючи на гострі кромки металу, які дряпали його костюм. Лі допоміг Зейну піднятися на вузький майданчик і тільки тоді вони втрьох, напружено оглядаючись, рушили всередину коридора, що димить.

Скрізь чути було тріск і слабкий писк сигнальних вогнів. Сполохи іскор виривалися з перебитих кабелів, а підлога була завалена уламками і панелями, що відкололися. Усередині шатла панував напівтемрява, що ледве розганялася мерехтливим аварійним освітленням.

- Капітан! Де ви? — закричав Зейн, просуваючись коридором, кожен крок лунав у його вухах.

— У… центральному відсіку… — прохрипів голос Аеона з рації. — Кхххх… Обережно… багато уламків.

Подолаючи перепони, вони увірвалися до центрального відсіку. Серце Зейна підстрибнуло, коли він побачив їх: Аеон сидів, спершись на стіну, а поряд лежала Кейлі, нерухома і знесилена, але жива. Її обличчя було вкрите дрібними порізами та брудом, але очі були розплющені, хоч і слабо сфокусовані на тих, хто наближався.

— Кейлі… — прошепотів Зейн, опускаючись навколішки поруч із нею і обережно торкаючись її руки. Вона слабо посміхнулася, а потім її очі заплющилися від втоми.

— Вона втратила багато крові… — хрипко сказав Аеон, його голос звучав напружено. — Але ми тут… Ми… вижили…

Зейн відчув, як горло стискається від емоцій, що захлеснули його. Але не був час для сліз. Все, що їм треба було зараз, — це витягти своїх товаришів із цієї пастки і повернутись у безпечне місце.

— Все буде гаразд, капітане. Ми виберемося звідси.

Рем і Лі обережно підхопили капітана Аеона під руки, намагаючись не зачепити його пошкоджені ребра та численні забиті місця. Його обличчя було перекручене болем, але він уперто намагався зберегти рівновагу, лише зрідка приймаючи допомогу товаришів. Зейн, піднявши Кейлі на руки, відчув, наскільки вона легка та слабка. Її голова безсило лежала в нього на плечі, а дихання було ледве чутне, наче вітер, що пробігав пустельними рівнинами.

Зейн крокував обережно, щоб не завдати Кейлі ще більшого болю. Кожен рух відгукувався у нього в спині болем, але він не звертав на це уваги. Поруч ішов Рем, уважно підтримуючи капітана, а Лі направляв їх до виходу, намагаючись йти найбезпечнішим шляхом. Він стежив за кожним кроком, побоюючись, що шатл може ось-ось обрушитися, піддаючись тяжкості пошкоджень.

Коли вони дісталися пробитого люка, Зейн, стиснувши зуби, переліз першим, міцно тримаючи Кейлі на руках, щоб не зачепити її поранену ногу. Її очі, лише на мить відкриті, дивилися на нього з німою довірою та вдячністю.

- Тримайся, Кейлі, - прошепотів він їй, відчуваючи, як серце стискається від жалю і занепокоєння. — Ми майже вибралися. Все буде гаразд.

Зейн першим вибрався назовні, ніяково маневруючи між гострими осколками кристалів. Повітря зовні було холодним і свіжим після смердючого жару всередині шатла. Кейлі тихо застогнала, її обличчя спотворилося від болю, коли уламок кристала дряпнув її оголену щиколотку.

— Пробач… — з тривогою промимрив Зейн, обережно перестрибуючи через чергову перешкоду. Він притиснув її сильніше до себе, намагаючись захистити від гострого каміння та металевих уламків.

Слідом з'явилися Лі і Рем, насилу витягаючи Аеона. Капітан хрипко дихав, ледве пересуваючи ноги, але не здавався, спираючись на плечі товаришів. Іноді очі його заплющувалися, і він, ніби загубившись у тумані, важко звисав на руки техніків. Але щоразу він знову збирав сили, мотав головою і відмовлявся зупинятися.

— Я… я гаразд, — здавлено пробурмотів Аеон, відчуваючи, як ноги підкошуються під ним. — Не звертайте на мене уваги… Допоможіть Кейлі…

Лі та Рем обмінялися швидкими поглядами, але не стали сперечатися. Мовчки підтримуючи капітана, вони продовжили рухатися за Зейном.

Коли вони нарешті вибралися назовні, їх зустріла команда тих, хто вижив. Ліра, побачивши їх, зблідла, а потім рвонулася до них, перестрибуючи через каміння та уламки кристалів.

- Капітане! Кейлі! — її голос тремтів від суміші радості та тривоги. - Вони живі! Сюди швидше!

Члени екіпажу, почувши її крик, поспішили вперед. Кілька людей, ще в пошарпаних, обпалених скафандрах, кинулися до них. Їхні обличчя були висушені, під очима залягли тіні, але цієї миті в їхніх поглядах спалахнула іскра надії.