Читати книгу - "Тенета війни, Павло Дерев'янко"

— Мамуньо, ви досі не сприймаєте мене всерйоз, хоч я два роки воював, — зітхнув Ярема. — Справді воював, не відсиджувався по штабах чи у тилу.

— Сину...

— Ваш план не вирізнявся оригінальністю: штовхнути до потрібної обранки на невигідному контрасті з іншою, тобто позбавити мене справжнього вибору, аби я пішов до дівчини, яка сподобалася вам.

Мати озирнула нього дивним поглядом: наче вперше побачила.

— Вибачте, — прошелестіла Ядвіга. Вона нечасто вживала це слово. — Я повелася негідно.

— Я не ображений, мамуньо. І справді хочу обрати Галину, — погляд пані Ярової обважнів смутком, тому Ярема швидко пояснив: — Не тому, що бажаю провчити вас, не подумайте! Просто Агнеса заслуговує кращого чоловіка, ніж я. З нею одружиться хтось інший... Без прокляття.

Ядвіга звела руку з шаликом та обережно, аби не зіпсувати макіяж, промокнула очі.

— Це дуже... Благородно. Справді шляхетно.... Але чи ви певні, сину?

— Так, мамо. Призначайте заручини хутчіш, треба завершити це до мого від'їзду.

— Але ж Галина... У неї вітер у голові! Уявляєте, на які неподобства ця пані може наважитися, коли вас місяцями не буде поруч?

— Як каже мій друг Еней: дарма, що дурноголова, аби чорноброва, — характерник посміхнувся. — Ви, мамуньо, візьмете її під своє мудре крило. Триматиме під контролем, як умієте, та поступово вирізьбите з неї гідну невістку.

Ярема зітхнув.

— А далі вже й онуки з'являться, і всі будуть щасливі.

Окрім мене, подумки додав він.

— Добре, сину. Ви... вразили мене, — Ядвіга нахилилася і поцілувала Ярему в чоло. — Я сама поставила ці умови, а ви зробили вибір. Я поважаю його... І поважаю вас.

— Люблю вас, мамо.

Заручини призначили через три тижні.

***

За порадою до брата Енея Северин не звертався: Катря його сестра, тож навіть попри їхні непрості стосунки той ніколи би не став на бік відьми-чужинки, про яку був не найкращої думки, відколи вперше почув про неї. Прикро, бо Еней, як єдиний жонатий з їхнього гурту, міг би виявитися неабияким порадником.

Раціональний Варган, наскільки всім відомо, не мав досвіду в любовних справах, тому до нього Северин теж не звернувся. Найдужче він волів би обговорити свій складний вибір із братом Малюком, але той мандрував скандинавськими краями, де з характерницькими дубами було сутужно. Інших близьких друзів Чорнововк не мав, а йти до знайомців з особистим не хотілося.

Довелося звернутися до Захара. Старий учитель завжди знаходив мудрі слова розради на будь-які випадки життя.

Невдовзі надійшла від нього відповідь: «Щезнику від Бриля. Навіть не вплутуй мене у це, козаче! Маєш власну голову на плечах. Та якщо надумаєш женитися і не покличеш за батька — я ображуся. Нехай Мамай допомагає».

— Дуже мені зараз Мамай допоможе, — знічено промовив Северин.

У безвиході звернувся за порадою до Соломії, яку попервах уникав з тих само причин, через які не писав Гнатові, адже Ліна була відьмі як дочка. Тож половину Севе-ринового звернення складало переконливе прохання не вибовкати нічого Ліні. Ворона, яка принесла листа, боляче клюнула Чорнововка за руку й відлетіла, не чекаючи відповіді. Вихователька написала йому чимало, та майже всі рядки було густо покреслені (він так і бачив нервові розчерки пера в її тремтячих пальцях). Єдина фраза, що лишилася неторкнутою, була наприкінці аркуша: «Яблуко від яблуньки!..»

Чорнововк жбурнув листа на землю та спересердя сплюнув.

За якусь годинку прилетіла друга ворона й передала нову записку від Соломії, цього разу майже без закреслень:

«Вибач, не стрималася. Оце трохи охолола, тримай мою відповідь. Ліні, авжеж, я нічого не скажу — ти сам це зробиш.

Що далі, питаєшся? А ти як гадаєш? Ніхто не зобов'язаний відмовлятися від своїх почуттів заради якогось ефемерного боргу з минулого! Чи ти вважаєш, що маля чудесним чином воскресить мертві стосунки? Знаєш, скільки я перебачила дівчат, які сподівалися дитиною припнути до себе чоловіка? Їх було БЕЗЛІЧ. Марна справа!

Авжеж, можеш скористатися цим шансом, аби покреслити життя собі та іншим, дурощів тобі не забракне.

P.S. Красно дякую й до землі вклоняюся, що згадав про моє існування й потішив стару відьму листом. Цікаво, а яка халепа має тебе спіткати, аби ти знайшов дорогу до моєї хати та завітав нарешті на гостину?»

— Трохим радить одружуватися і виховувати сина, Соломія відмовляє... — Чорнововк зіжмакав аркуш та пожбурив його у струмок. — До біса все!

Часу ще вдосталь. Як радив Трохим — зараз краще зосередитися на службі.

У Буді Чорнововк зупинився «Під тисячею лез», пообіцяв корчмарю Буханевичу затриматися тут на кілька днів, і рушив до дуба Мамая у сподіванні, що нове завдання не обернеться черговою прикрістю.

Віра Забіла обожнювала дуб Мамая, під час відвідин Вовчого міста просиджувала майже весь час під його велетенською кроною. Подейкували, навіть у своєму заповіті наказала, аби її неодмінно поховали поруч. Утім, це були чутки, останні роки анітрохи не змінили осавулу: така само сліпуче-біла коса, мінливий погляд жвавих очей та життєлюбна усмішка.

— Доброго дня, брате! — Забіла ляснула витоптану землю біля себе. — Сідай, у ногах правди немає. Хіба ж не чудове літо?

— Кому як, — буркнув Северин. — Вітання, сестро.

— Та бачу-бачу, — Віра прискіпливо вивчала його обличчя. — Будь ласкавий, віджени думки про особисті негаразди на ті кілька хвилин, що ми розмовлятимемо. Після цього зможеш повернутися до них.

— Так, сестро, — Чорнововк звик до її безпомильної проникливості. — Слухаю уважно. Що за справа?

— Тобі не сподобається почуте, брате Щезнику, — Віра кілька секунд крутила на пальці сталевий перстень-печатку. — Ти мусиш передати свою мережу іншому.

— Що?! — витріщився на неї Северин. — Віддати моїх почвар?

— Так. Віддати їх усіх.

Черговий рядок життя закреслено. Світ, яким він насолоджувався впродовж останніх місяців, розлазився клаптями.

— Іншому? Якому іншому? Чому? — Чорнововк не стримував обурення. — Я стільки років працював над цим! Тільки щойно все налагодилося! Навіщо віддавати? А криваві печатки? Усі вони скріплені особисто мною...

— Рада Сімох має щодо тебе інші плани, Щезнику, — Забіла говорила, дивлячись прямо перед собою, наче зачитувала вирок. — Я знала, ти будеш розлючений, але що швидше звикнеш до змін, то краще для всіх.

Характерник перевів подих і спитав уже спокійніше:

— Які плани Ради щодо мене?

—