Читати книгу - "Холодне Сонце, Артур Сіренко"

                    «…Заплющити очі, 
                          щоб відтворити листя…»
                                                                   (В. Н.)

Запросив тебе – астролога та алхіміка
Втомленого манускриптами та мінералами
На полювання на синіх мамонтів,
Що затоптали всі квіти вересу,
Взяв крем’яну рушницю дідівську,
Якій ще не придумав ім’я,
Хоч воно і було записане
Пером сріблястим зоряним
У безодні порожнього Неба
Ще до створення світу вусатих метеликів.
(А Небо – воно теж пергамент – 
Шкіра навіженого козлотура)
Але замість довгозубів-великоногів 
Почали полювати на троглодитів – 
Дикунів з цегляних печер.
Знову вигадую гончарне колесо, 
Бо без нього в долині квітів порожньо,
Знову глину замішую наче тісто 
І бачу в ньому людину ще ненароджену. 
Одягав ніч як чужу сорочку
Заплямовану ягодами аґрусу,
Що бояться достигнути:
Бо надто голосно стукає бубон – 
Серце старого лісу:
Сьогодні вівторок зітхань,
День шаманів та лебедів,
День несподіваного одкровення
Посеред червоної спеки, 
Яку годі сховати в торбу.