Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- Не відповідай, - радив Коля, насилу роблячи тверезий голос. - Повідомлення напиши, що все добре і тебе доставлять цілою і неушкодженою. Не потрібні йому зайві приводи для істерик.

Лєра стиснула губу і почала тикати по клавіатурі, кілька разів виправляючи написане.

Коля спостерігав за її спробами надрукувати розумне повідомлення і зусиллями стояти, не хитаючись, але останнє виявилося складнішим.

- Непогано тебе понесло, подруго, - можливо, він стояв так само, просто не помічав. - Назад на таксі поїдемо, тому що на таких підборах далеко не втечеш.

- Є від кого тікати? - вона підкурила, затиснувши телефон під пахвою.

- Від мене, наприклад.

Лєра засміялася, ледь цигаркою не подавившись. Вона була занадто п'яною, щоб задумуватися над сенсом слів, та й чи мав він значення зараз? Краще вдавати дурепу, ніж пробувати розібратися.

- Може, це слова алкаша, але мені зараз так добре, - вона затягнулася і злегка похитнулася, дивлячись у нічне небо, окутане хмарами. Дим повільно наповнював її легені, від чого приємне запаморочення перетворювалося на легку ейфорію.

- Я бачу, - посміхнувся Коля.

Лєра опустила очі, коли почулося сповіщення про нове повідомлення.

- Дивись, що Аня відповіла, - вона показала їхній чат у телеграмі.

На фотографію Влада з книжкою Аня написала "Який милий". З її вуст це звучало дикувато, і про всяк випадок Лєра вирішила пояснити:

"Це Влад".

Відповідь прийшла відразу ж:

"Де тут блюючий смайлик?"

Вони реготали довго і голосно, а докуривши, повернулися до клубу, тільки не в основний зал, а до Влада. Сиділи поруч і розважали, як могли, розповідаючи п'яні історії, від яких у нього вуха в'янули. Коли час перевалив за дві ночі та його зміна закінчилася, вони втрьох вирушили додому.

22

Лєру і Колю було чути на весь коридор гуртожитку. Вони йшли, тримаючись за ручку, сміялися з кожного слова одне одного і постійно чіплялися до Влада, який старанно вдавав, що не знає їх, хоч і їхали вони в одному таксі.

В темному коридорі, де принципово ніхто і ніколи не вмикав світло, вони помітили Дениса Палагнюка, який виходив з кімнати Влада, а побачивши трьох друзів, здригнувся від несподіванки.

- Кого я бачу! - вигукнув Коля, не в змозі контролювати гучність свого голосу.

- Привіт, - Влад потиснув другові руку. - Куди пропав?

Денис провів долонею по світлому волоссю і відповів:

- Із батьками в Туреччині відпочивали. Така нудьга, що не передати.

Поки він ділився враженнями про поїздку, здебільшого з Владом - єдиним, хто виглядав тверезим, - паралельно привітав Колю й обійняв Лєру.

Минулого року хлопці доволі непогано спілкувалися між собою, щоправда, влітку Денис був відсутній у гуртожитку, а на початку навчального року поїхав і ось тільки повернувся.

Він жив недалеко від університету, міг би насолоджуватися життям на власній території, але віддав перевагу кімнаті з трьома сусідами, пояснюючи це тим, що справжній студент зобов'язаний пожити в гуртожитку. Він часто пропадав удома і так само часто з'являвся тут, коли потрібно втекти від батьківського контролю.

- А у вас що нового? - запитав Денис.

- За Філа чув?

- Так, у курсі. Я ж першого ще тут був.

- Точно, забув, - Влад стукнув себе по лобі й згадав, як друг на кухні споював дівчат. Сам Влад був п'яний не менше, тому в пам'яті відклалося небагато.

- Добре, мені вже час, - Денис ще раз потиснув хлопцям руки, обійняв Лєру, яка майстерно вдавала з себе тверезу, і зник.

- Треба ще в нього запитати, - повільно запропонував Коля. - Раптом він щось бачив.

- Ага, приблизно те, що й зараз, - відповів Влад. - Ваші п'яні пики.

- Не найгірше видовище.

- На п'ятницю нічого не плануй, нам ще до бабки Філа їхати.

Вони зайшли в кімнату і побачили Аню, що сиділа перед ноутбуком і грала в онлайн-гру. Екран не видно, але судячи з нервових натискань по клавіатурі та мишці, на паузу поставити не можна.

- Аню-ю-ю, - вила Лєра. - Ти чого не спиш?

- Без тебе не спиться.

- А-а-а-а, - тримаючись за Колю, вона почала стягувати туфлі. - З-з-звідки ти знаєш Руслана? - її язик почав заплітатися.

Аня підняла очі й смикнула бровами.

- Ми хвилюємося, - продовжила вона. - Особливо...

Влад, що стояв у дверях, пройшов повз, злегка зачепивши її плечем. Хід думок Лєри несподівано змінився.

- Особливо я.  

- Просто давній знайомий, - Аня вимкнула гру. Прибрала ноутбук, взяла із зарядки телефон і повернулася за стіл.

Коли запитань більше не залишилося, Коля впав на ліжко. Звісив ноги в черевиках, а руки розкинув у сторони. Лєра впала поруч, не помічаючи, як щось тисне в живіт. Коля з його загальмованою реакцією спробував прибрати руку, але разом із цим притягнув Лєру до себе.