Читати книгу - "Руйнівниця фортець, Марчін Швьонтковський"

Але до остаточного удару не дійшло. Він підвів голову й побачив, що навколо нього нікого, крім трупів і тріскучої невидимими іскрами і розповсюджучої неймовірну ауру могутності, розпатланої Катаріни у брудній, вимазаній травою сукні. "Вона, мабуть, прийшла сюди пішки" - промайнула в його голові абсолютно дурна і недоречна думка. Дівчина стояла над ним, важко дихаючим, пораненим, стікаючим власною та чужою кров'ю.

– Домінік, що тут коїться? Я залишила вас на одну ніч, холера! – люто накинулася на нього вона, кричачи над бойовим сум'яттям.

У Еркісії не вистачило ні сил, ні думки розсудливо відповісти на таке запитання. Він лише вказав пальцем на плануючого Вільгельма, який не помітив прибуття дівчини, зайнятий розправою над етеромантами.

– А, він, – нетерпляче пробурмотіла Катаріна і рушила в бік герцога Гессенського.

Повернутий до неї спиною, той навіть не помітив сріблястого снаряду, який вона метнула зі своєї розкритої долоні, щоб повалити його на землю. Герцог впав, як камінь з висоти другого поверху, видавши несвідомий крик здивування й болю. Еркісія насилу підвівся з землі. Як крізь туман він побачив, як Вільгельм підвівся і сказав щось Катаріні, щось, чого він не міг почути. Дівчина відповіла і без попередження метнула в нього ще одним снарядом. Цього разу герцог прикрився магічним щитом – і той був міцним. Він відповів сяючою блискавкою, яка спричинила сильний удар грому, що прокотився по землі, але та лише обійшла дівчину й згасла, не завдавши їй жодної шкоди. Німкеня все ближче наближалася до герцога, кидаючи в нього все більше точних пострілів. Ззаду до неї наближалися гессенські солдати. Еркісія відчайдушно кричав: "Cuidado!", рефлекторно сягаючи до рідної мови – а потім втратив свідомість.

□□□

До тями він повернувся від того, що хтось лив йому в рот холодну свіжу воду. Він закашлявся, правою рукою відштовхнув флягу — ліва рука боліла, як тисяча чортів — і обережно підвівся на лікті. Він лежав на розстеленій попоні, а голову йому підтримував фризький медик, якого він знав на погляд з однієї рот найманців. Німець допоміг йому сісти прямо.

Навколо розстилалася картина нещастя й розпачу. Вони були в таборі на вершині пагорба, звідки почали бій, але його оточували розбиті загони, поранені, стогнучі солдати та сморід крові, лайна та спаленого м’яса.

– Що сталося?– спромігся видихнути Еркісія, хоч горло його не слухалося.

– О, ти прийшов до себе. – Перед ним стояв високий чоловік, весь у крові та бруді з ніг до голови, на частково обгорілому одязі, на якому виднілися червоні плями від опіків. Іспанець насилу впізнав Августа фон Ханова. – Ходіть, ясновельможна пані хоче з вами поговорити.

Він допоміг Домінікові піднятися та провів його на протилежний схил пагорба, де Катаріна ходила серед найбільш важкопоранених солдатів, вишикуваних у ряди, і обережно торкалася їхніх лобів, ніби благословляючи. Під її ніжним дотиком ті переставали стогнати, кидатися та плакати, а натомість спокійно засинали.

Коли дівчина повернулася обличчям до Еркісії, він злякався того, що побачив.

Але вона виглядала абсолютно нормально. Тобто відносно нормально: її сукня була забруднена кров'ю, брудом і травою, частково порвана, волосся було в повному безладі, на обличчі була смуга кіптяви. Вишуканий коричневий чвертьпанцир надійно тримався на її плечі, хоча й був обліплений брудом. Крім цього, нічого не змінилося.

Майже нічого.

Вона все ще була мініатюрною блондинкою з ніжними хвилями волосся, що обрамляли трикутне обличчя, кирпатий ніс і тонкі губи. Але зараз її оточував дивний, дещо абстрактний німб влади, який Еркісія добре пам’ятав з кабінету Андреае, коли вона читала книгу. Це була зловісна, але приваблива аура знання та розуміння, поєднана з ефемерним ореолом влади та бажанням помститися. Вона змусила його почуватися трохи незручно. Здавалося, ніхто більше не звертає на це уваги.

– Ти живий, монах, вітаю. – Катаріна усміхнулася, побачивши його, і поклала руку іспанцеві на плече. – Ось так воно закінчується, коли вас на кілька годин залишити самих, правда? Збирайся, нам треба виступати.

– Виступати? – здивовано запитав фон Ханов.

– Так, назад до Гейдельберга, – нетерпляче сказала дівчина. – Я комусь щось обіцяла.

Полковник і домініканець в минулому обмінялися багатозначними поглядами й показово озирнулися. Їх оточували поранені, почорнілі, беззбройні солдати, десь третина з того, що вони привели до Вюрцбурга, чи то, щонайбільше, вісімсот осіб. По полю бою була розкидана абсолютно абсурдна кількість трупів — на око, щонайменше, тисяча, або одна п'ята від усіх сил, які брали участь у битві. Найманці та гессенці, жахливо понівечені прецизіями, голосно завивали, заглушаючи всі інші звуки поля бою. Недобитки роти Маартенса — у кращому випадку половина з них — збилися разом у тісну групу, намагаючись підтримати один одного після пекла, яке зготував їм Вільгельм.

Ані Ханов, ані Еркісія ніколи не бачили таких великих втрат у жодному боєзіткненні. Такого роду битви зазвичай тривали до тих пір, поки одна зі сторін не проривала лінію ворога - тоді той, хто програв, ламав ряди і тікав якнайшвидше, або, в гіршому випадку, здавався в полон. Це дозволяло уникнути безглуздої бійні, яка була б дуже дорогою і позбавила б обидві сторони їхньої сили. Тільки найкривавіші, найжорстокіші облоги велися до останнього. Однак етероманти змінили хід битв — ефективність заклинань у вбивстві противників означала, що бої виходили з-під контролю.

– Чи це, – фон Ханов звернувся до Катаріни, – схоже тобі на армію, яка, може, кудись виступити?

Дівчина насупилася, наче раніше про це не подумала.

– Гаразд! Скільки вам потрібно часу, щоб привести їх в порядок? Конкретно.

– Хіба ти не бачиш, що це була справжня різня? – мало не крикнув розлючений полковник. – Ми не зрушимо з місця щонайменше тиждень, а може й два!

Катаріна докірливо глянула на нього.

– Добре, добре, не кип'ятися так, саксонець. Можливо, я і справді поспішила, вибач. Що ти пропонуєш?

– Негайно перебратися до фортеці, – Ханов вказав на Марієнберг, що височів над ними, – що ми повинні були зробити в першу чергу. – Злість скреготіла у нього на зубах. - Потім сидіти там, добре забезпеченими, принаймні два тижні, поки не відновимо будь-які оперативні можливості. З тим, що залишилося від нашого загону, можливо, ми зможемо достатньо обставити мури, щоб нас не взяли штурмом, коли