Читати книгу - "Життя там де є смерть , Аннабель Вікторі Лільмонд"

   "Самотність може бути даром, коли знаходиш у ній свою правду."

Десь на узліссі, де туман густіє,
Де стежка тоне в травах запашних,
Стоїть мій дім, він серце жаліє,
Там мир і спокій, — і колір землі.

Там вогник свічки теплий і лагідний,
Шепоче казку тінню на стіні.
А за вікном, мов обрис необачний,
Лиш самота мовчить у тишині.

Любов, як хвиля, котра знов розбилась,
Залишила лише солоний слід.
А в цьому домі — тиша загорнулась,
У ковдру, і не існує світів.

Далеко люди, їх турботи й жалі,
Далеко голос, що був зі мною колись.
Тут самота, моє життя — це мій дім,
Що ховає серце на сутінках у стіні.

Я знав любов, але вона згасала,
Як зірка, що зірвалась уночі.
Та цей мій дім, як пристань після шквалу,
Повертає сили в кожному новому дні.

І вітру пісня в тріщинках карнизу,
І сосен шум, і скрип старих дверей –
Це все любов, що в самоті без сльозинки,
Живе тепер, як моє давнє слово людині.

Не треба і слів, ні обіцянь, і ні зради,
Лиш спокій, що у серці проростав.
Бо дім мій – то любов і та правда,
Мій крихітний, загублений світ.