Читати книгу - "До зустрічі на Гаваях , Ada Pa"

— Ти так добре спала, я вирішила тебе на будити.

— Знаєш а варто було. — Сказала вона складаючи руки навхрест і повертаючись до мене боком. Будь хто міг би сказати, що вона зла на мене. Я й сама почала відчувати провину. Я протягнула руку намагаючись обійняти її, але вона швидко викрутилась.

— Вибач, мені справді дуже шкода, що я змусила тебе хвилюватись. Як стосовно того, що завтра ти можеш замовляти, що захочеш і все за мій рахунок? — Вона підняла очі на мене, секунду подумала, я це зрозуміла по тому як її очі швидко бігали з одного кута в інший, і посміхнулась мені, явно приймаючи вибачення.

— Гаразд, я й не так вже й на тебе ображалась. Тим паче після того як уявила твою реакцію як ти дізнаєшся, що Стів бігає островом в пошуках тебе. — Я ошелешено поглянула на неї.

— Що? — Потім в моїй голові проскочила думка, що вони навіть ніколи не спілкувалися на самоті, а при мені вони точно не обмінювались номерами, тож я зрозуміла, що це лиш жарт, щоб мене позлити. — Не варто так жартувати! —  Сказала я доволі серйозним тоном.

— І чому цікаво ти вважаєш, що я жартую?

— Та хоча б тому що в тебе не було можливості взяти його номер.

— Гаразд, в цьому ти повністю маєш рацію. — Неначе гори з плеч спали після її зізнання, але ця її посмішка, що дивним чином вже за мить освітлювала її обличчя, змусила мене знову напружитись. — Але номер його найкращого друга і його дівчини, я все таки мала змогу взяти, коли ви загадковим чином зникли на годину. До речі я ще досі в очікуванні розповіді про це. — Я миттєво захопила її руку починаючи трясти.

— Негайно телефонуй їм і кажи що мене не варто шукати. — Вона миттєво залилась сміхом.

— Карма все таки доволі швидка штука, ще п’ять хвилин тому так сильно хвилювалась я.

— Я тебе прошу, будь ласка, змусь їх зупинитись. Я вже відчуваю як мені буде соромно кожного разу дивитися їм в очі. — Сказала я настільки відчайдушним голосом, що її терпіння зрештою закінчилось і вона набрала коротке смс на телефоні змушуючи мене трохи заспокоїтись.

— До речі, я тепер не на відсоток не сумніваюся, що ти не байдужа Стіву. Чула б ти його схвильований голос, коли я просила по телефону Джея допомогти з твоїми пошуками. Не знаю чим вони займалися, але заради тебе покинули це. Я тобі навіть трішки заздрю.

— А я б з радістю помінялась з тобою місцями.

Вона кинула швидкий погляд на годину і знову звернулась до мене.

— Я планувала сьогодні ще трішки прибрати кімнату. Знаєш як це жити з людьми що працюють з тобою? Вони весь час намагаються знайти річ, яка б лежала не на своєму місці в моїй кімнаті. І це виводить мене за лічені секунди, тож з метою порятунку своєї нервової системи, я намагаюся кожні вихідні приводити свої речі до ладу.

— Тоді нам варто поспішити.

Ми спокійно дійшли до готелю. Коли ми прощалися то вже жодна із нас не мала образ. Тож домовившись зустрітися завтра ввечері о 20 у вестибюлі адміністративного корпусу. Ми попрощались рушивши кожна по своїм справам. Решту дня я провела у ліжку переглядаючи смішні відео, що надіслала Розі, та відповідала на питання мами, їм здавалося не було кінця і краю. Потім подивилася фільм і коли підняла очі щоб подивитися на зовні вже сутеніло і так як звук з телевізору більше не йшов, я змогла почути легкі краплі дощу, що билися об стелю балкону. Я встала з ліжка, підійшла до вікна відкриваючи штори і відчиняючи двері на двір. Переступила поріг і мене відразу вдарило хвилями холодного повітря. Я ледве здригнулася від різкого перепаду температури. Вийшовши з під накриття я підняла обличчя до неба, дозволяючи краплинам стікати моїм обличчям. Це було чудовим закінченням мого дня, я обожнювала стояти під дощем коли інші люди ховались в затінку боячись намокнути. Я закрила очі віддаючись почуттям.

Вона цього не бачила, але на терасі сусіднього будинку стояв Стів, і в цей момент його серце пропустило перший удар.