Читати книгу - "До зустрічі на Гаваях , Ada Pa"

— Звучить як щось про що я пожалкую. Але водночас не впевнена, що я б колись зробила таке, тож чом би й не спробувати?

— Ось тепер зовсім інша справа. Не можу дочекатися, а тепер я спати. —  Джені накрила обличчя ще одним рушником, але на цей раз тоненьким, і відвертаючись в інший бік заснула. Я ж зайнявши зручне положення почала оглядатися навколо. Люди прогулювалися поблизу води зупиняючи хвилі, рухом стоп. Дехто грав у волейбол, на спеціально призначеному майданчику, дехто плавав створюючи бризки навколо, я готова була залишитись тут жити. Ця атмосфера змушувала повірити в можливість життя в насолоду, без жодних хвилювань про фінанси. Жодних повсякденних проблем. Провівши трішки часу на сонці, я почала відчувати сонливість, що потроху затуманювала мій розум, тому скинувши легку тканину з ніг і накривши її своєю сумкою, щоб потім не довелося бігати за нею намагаючись зловити. Я рушила до океану. Як тільки моїх стоп торкнулася вода, я відразу відчула прохолоду, моє тіло розрізало хвилі рухаючись вглиб, досягши достатньої глибини я обвела територію навколо поглядом, проводячи руками по воді, створюючи напругу. Людей навколо мене не було, тож я могла розраховувати на певне приватність. Вдихнувши повні легені повітря я нирнула під воду, відкриваючи очі та споглядаючи цю ідеально чисто воду і маленьких рибок, що час від часу пропливали повз мене. Я насолоджувалася моментом, допоки не почала відчувати нестачу повітря і просто винирнула назовні. Такі моменти допомагають відчути життя на повну. Твої легені наповнюються новою порцією повітря такого свіжого і легкого, і ти починаєш насправді розуміти як це дихати. В цей момент ти відчуваєш що це щось особливе, а не просто механічна дія до якої вже звикла. Поплававши ще протягом деякого часу, я вийшла на берег і вирішила прогулятися, щоб трішки підсохнути та й загалом не засиджуватися на одному місці. Перед тим як вирушити в дорогу я поглядом знайшла ще досі сплячу Джені, і мою сумку, що досі знаходилась там де її і залишила. Я видихнула з полегшенням, справді хвилювалася, щоб ніхто не присвоїв її собі, поки моя подруга бачила сни прям біля неї. Я знаю що залишати на зберігання речі сплячій людині не надто розумна ідея, але я інколи ризикувала.

Перевіривши що все досі гаразд, та маючи на меті почати прогулянку, я ледве не впала, так як в мене врізались і я почала втрачати рівновагу. Вже приготувавшись що зустрічі з твердою поверхнею, я відчула руки, що обхопили мою талію, на пів дорозі до мокрого піску. Я повільно відкрила очі, трохи прижмурюючи їх, так як дивилася прямо в бік сонця, що заважало мені бачити також обличчя чоловіка навпроти. Обіпершися на його руки я знову прийняла вертикальне положення, відштовхуючи руки від себе, подаючи знак, що достатньо так нахабно триматись за мою талію. Незнайомець зрозумівши знак відійшов на крок від мене, забираючи долоні.

— Вибачте будь ласка, трішки загрались м’ячем. Я біг намагаючись відбити м’яч і ось що з цього вийшло. — Сказав незнайомець спершу вказуючи в бік своїх друзів, що мило махали  в наш бік, а потім позад мене, де у воді прибиваючись хвилями до берегу лежав волейбольний м’яч.

— До речі я Стів. — Я швидко перевела погляд з м’яча знову на незнайомця. Що в біса коїться? Мені почулось чи люди в наш час називають всіх чоловіків Стівами, або це просто я щасливиця, якій за цю подорож вже довелось познайомитись з двома? І якщо чесно чоловіки з цим ім’ям в мене викликають насторогу, так як з першим я не змогла знайти спільну мову. — В цю паузу було б доречно назвати своє ім’я. — Це зауваження вивело мене з роздумів.

— Стейсі. Мене звати Стейсі. Трішки задумалась, маю одного знайомого, що розділяє спільне ім’я з тобою.

— Справді? — Здивовано сказав він, але відразу було видно що це щиро. —  Перший раз зустрів людину, що знає ще одного Стіва крім мене. До цього моменту думав що я маю рідкісне ім’я, але що ж поробиш, доведеться змиритися зі своєю звичайністю. — На що я посміхнулась.

— Гаразд, а тепер якщо ти більше не збираєшся цілитися м’ячем у мене, я була б не проти продовжити прогулянку.

— О, так, звісно.— Сказав він відходячи в бік, і звільняючи простір для мене. — Ще раз вибач, що майже кинув тебе на землю.

Я мило посміхнулась йому і повертаючись рушила, не маючи певного маршруту.

— Якщо не знатимеш чим зайнятися можеш приєднуватися до нас. Ми завжди не проти гарних гравців. — Почула я його голос, що кричав мені в слід. Я злегка повернула тулуб, аби бачити його обличчя.

— Звідки тоді знати що я гарний гравець? — Запитала я справді зацікавлена в отримані відповіді.

— Не знаю, просто вирішив спробувати удачу, а можливо я натрапив на Олімпійську медалістку з волейболу, ніколи не знаєш коли удача повернеться до тебе кращим боком. — Я зробила ще декілька кроків коли знову почула його.

— Буду радий зустрітися знову. — Я посміхнулась, але вже не поверталася.

Просто продовжила свій шлях. Можливо і не всі Стіви такі погані, і серед них інколи зустрічається декілька стерпних.

Точно не знаю скільки часу я провела блукаючи берегом, але повертаючись назад, пляж вже був майже вільний від людей. Всі порозходились або зголоднівши, або щоб приготуватися до вечірніх розваг. Коли я дійшла до нашого місця Дженіфер вже не спала, а щось швидко друкувала в своєму телефоні. Підійшовши ближче і заступаючи її при цьому кидаючи на неї тінь, вона нарешті підняла голову, швидко підіймаючись з землі.

— Де ти в біса пропадала? Я змусила тебе шукати вже всіх знайомих що маю тут. Як взагалі можна було піти без жодного попередження пропавши на декілька годин?