Читати книгу - "Афера на двох, Ірен Кларк"

Ліна

Наступні кілька днів минули у постійному русі. Я завжди знала, що планування афери — це мистецтво, але зараз це відчувалося майже як злагоджена військова операція. І що найцікавіше, кожен у нашій команді знаходив у цьому процесі якесь задоволення.

Коли ми чекали на Ніка і Кіра, разом з ними на порозі дачі з’явилися Інга і Аліса, які категорично відмовилися залишатися осторонь, Олівер видав глибоке стомлене зітхання.

— От тільки цього мені не вистачало, — пробурмотів він, спостерігаючи, як дівчата впевнено проходять у будинок, не чекаючи запрошення.

— Слухай, ти нас рятував не один раз, — відповіла Інга, знімаючи куртку. — Думаєш, ми просто сидітимемо вдома й плестимемо шкарпетки?

— До речі, я непогано плету, — задумливо сказала Аліса, кидаючи рюкзак на диван.

— О, тоді можеш зв’язати мені нервову систему, бо моя вже давно розпустилася, — пробурчав Кір.

— Хлопці, досить, — втрутився Нік, усміхаючись. — Відчувається, що команда зібралася, як у кіно.

— О, точно! — захоплено вигукнула Інга. — А можна я буду розумницею-хакеркою, яка ламає системи?

— Ні, це моя роль, — буркнув Олівер, хмуро поглянувши на неї.

— Ну, тоді я буду таємною шпигункою.

— Інга, таємна шпигунка не кричить про це на весь будинок, — зазначила я.

— Ой, не псуй мені кайф!

Ми з Олівером лише переглянулися. Він скептично зітхнув, а я посміхнулася.

—Діти в безпеці? — запитав він чоловіків, а на що ті ствердно кивнули.

—Уже добре. Тоді трішки підкорегуємо план.

Ми всі повернули голову в його бік. І він розповів свій хід думок.

Перше, що нам було потрібно — створити для Інги ідеальну легенду. Вона повинна буде прикинутись багатою інвесторкою з-за кордону, яка зацікавлена у схемах Громова. Вона дасть йому відчути, що він близький до ще більшого багатства. Ясно, що він буде перевіряти її і тому все повинно бути максимально правдиво. В цьому повинен був допомогти брат Аліси. У нього зв’язки в ювелірному бізнесі і його добре знають не тільки там, а і в нашій країні.

—А ви не думаєте, що люди Громова зможуть дізнатись хто Інга насправді? — запитав Нік.

—Ти ж не дізнався. — Олівер розтягнув губи в переможній посмішці.

—Ти…не нагадуй.

Схоже, їхня історія знайомства дуже цікава. Потрібно буде дізнатись.

—Окей. — промовив Кір. — Олівер підробить електронні документи, які “підтверджують”, що у Ліни є флешка з рахунками, на які батько Ліни перевів кошти. Але не тільки. На ній ще є докази про махінації Громова та його причетність до підстави її батька. Але ж Ліна повинна буде випадково “засвітити” цю інформацію, щоб Громов захотів повернути її. Як ти плануєш це зробити?

— О! Є в нашому «колі» один тип у якого язик ніколи не тримається за зубами. Запрошу його на каву. Зроблю вигляд, що нервуюсь, що боюся, що не знаю, що робити. Натякну, що маю доступ до якихось рахунків і до інформації про Громова, яка може бути «бомбою». Він не витримає й рознесе цю новину скрізь.

— Геніально, — похитав головою Кір.

— Та знаю, — самовдоволено відповіла я.

А поки ми займалася цим, Кір і Нік працювали над тим, щоб ми мали спосіб стежити за людьми Громова.

— Ми встановимо кілька камер і датчиків навколо дачі, — сказав Олівер, сидячи за ноутбуком.

— О, ти все ж таки справжній хакер! — підколола Інга.

— Якщо хочеш, можу тебе відправити на курс «Як не заважати роботі професіоналів».

— Ні, дякую, мені тут добре.

Кір ще взяв на себе організацію запасного плану.

— Якщо щось піде не так, у нас має бути вихід, — сказав він, розкладаючи карту на столі. — Я знайшов кілька маршрутів, якими ми можемо втекти, якщо ситуація вийде з-під контролю.

— О, а можна на гелікоптері? — запитала Аліса, відкинувшись на дивані.

— Звісно, якщо ти його встигнеш купити за два дні, — сухо відповів Олівер.

— Я спробую.

Всі розсміялися.

Попри те, що ми постійно були зайняті, іноді знаходився час і на щось інше.

Олівер ставився до мене то з ніжністю, то з роздратуванням. Його тягнуло до мене, але він намагався тримати дистанцію. Я бачила, як він зосереджено працює, але коли я проходила поруч, він затримував на мені погляд трохи довше, ніж потрібно.

Одного вечора, коли всі вже розійшлися по своїх кімнатах, я вийшла на терасу.

— Ти знову не спиш, — почувся знайомий голос.

Я озирнулася. Олівер стояв у дверях, схрестивши руки.

— Ти теж.

— Не можу.

Він підійшов ближче, зупинившись зовсім поряд.

— Тобі страшно?

Я зітхнула.

— Ні. Просто… багато думаю.

— Про що?

Я подивилася на нього.

— Про тебе.

Олівер ледь помітно напружився.

— І що ж ти думаєш?

Я усміхнулася.

— Що ти впертий, нервовий, але при цьому занадто хороший.

— Це комплімент чи образа?

— Залежно від настрою.

Олівер тихо засміявся і раптом простягнув руку, прибираючи пасмо волосся з мого обличчя.

— Ліно…

Я відчула, як він наближається. Його теплий подих ковзнув по моїй шкірі. Але цього разу я сама потягнулася до нього, не даючи йому часу на сумніви.

Поцілунок був повільним, глибоким.

— Ми серйозно ризикуємо.— прошепотів він, коли наші губи розійшлися.