Читати книгу - "Захоплення темного серця, Зоя Кіт"

Зоряни ніде не було.

Він стояв у центрі кімнати, стискаючи в руках футболку, яку вирішив їй віддати, і відчував, як всередині розтікається глуха лють.

Пішла.

Тільки-но ця думка оформилася в його голові, груди стиснуло сильніше.

Він видихнув. Так і має бути. Йому плювати.

Але…

Зненацька перед очима постала картина: нічна вулиця, вона одна, трохи випивша, не зовсім твереза…

«Блять».

Максим кинув футболку на диван і нахилився, швидко взуваючи кросівки.

Якщо вона не встигла далеко відійти, він її наздожене. Впіймає. Притягне назад, як небажану проблему, яку доведеться вирішувати.

Але тут за спиною скрипнули двері.

— Ти кудись зібрався?

Він різко підняв голову.

Зоряна.

Стоїть у дверях ванної. Волосся мокре. На ній тільки рушник.

На мить у ньому все зупинилося.

Очі самі пробіглися по її фігурі, зачепилися за краплі води, що скочувалися по ключицях, губилися у білосніжній тканині.

Він повільно вирівнявся, прибираючи руки від шнурівки кросівок.

— Що?.. Ні, — голос був сухий, чужий.

Зоряна нахилила голову.

— Тоді чому взуваєшся?

Він стиснув зуби.

Що сказати? Що він уже подумав, ніби вона злилася і пішла, і збирався її наздогнати?

Він проігнорував питання. Різко скинув один кросівок, який уже встиг взути, і мовчки взяв зі спинки дивана футболку. Простягнув їй.

— Вдягни це.

Вона поглянула на нього, потім на футболку.

Взяла. Їхні пальці торкнулися, і він майже фізично відчув, як через нього проходить роздратування.

Вона пішла в кімнату.

Двері зачинилися.

Він залишився сам.

— Блять, — прошипів він і впустив голову.

Що, нахрін, з ним не так?

Він не знав, що саме більше виводило його з себе: її самовпевненість, її погляд, чи те, що вона щоразу змушувала його заходити надто далеко.

Знала б вона, як він її ненавидить.

Знала б вона, як сильно він хоче її просто стерти. Викинути зі своєї голови.

Чорт.

Але коли заплющив очі, перед ним все одно з’явився її образ — босі ноги, рушник, мокре волосся, як вона дивилася на нього, спокійно і впевнено.

Зоряна ковзнула руками по тканині.

Футболка була м’якою, широкою, майже як нічна сукня.

Вона пахла ним.

Її пальці стиснули поділ, серце глухо стукнуло в грудях.

Вона хотіла його вибити з рівноваги, змусити показати хоч якісь справжні емоції. І їй майже вдалося.

Майже.

Але зараз вона одна.

Вона зітхнула, впала на ліжко і закрила очі.

Завтра вона піде.

І все буде, як раніше.

Тільки в голові знову і знову буде спалахувати ця сцена: його погляд, його губи, стиснуті у лінію, його напруга, коли вона торкалася його.

Боже…

Вона провела рукою по футболці.

Їй слід заснути.

Привіт, готуйтеся до наступної глави, там трішки вогнику дадуть герої♡

Тому підписуйтесь щоб не пропустити вихід нової глави;)