Читати книгу - "Залізний генерал: Уроки людяності, Людміла Лонковська"

«Що не вдалося й про що я мріяв, але не здійснилося, — ділився в одній розмові Валерій Залужний. — Перш за все, я хотів би більше зрозуміти військову науку. Хай там як і, можливо, це досить сумно, але все ж війна — це те, що супроводжує суспільство вже тисячі років. І цю науку, гадаю, треба розвивати. І розвивати саме тим людям, які мають досвід, які знають, наскільки важкі наслідки несе війна, і як зробити так, щоб втрати від війни були мінімальними».

Що мене завжди вражало у Валерію Федоровичу — це науковий підхід. От ти заходиш із буденним поточним питанням, на кшталт погодити привітання з нагоди річниці заснування Центрального науково-дослідного інституту ЗСУ. «Нумо визначимося з проблемою. У чому полягає проблема вітчизняної воєнної науки?» — починає лекцію головком. Такі моменти я найбільше любила, і саме на них побудована ця книга.

І

Любов до науки походить від любові до читання. А ця риса завжди родом із дитинства. Артур Залужний пригадує — брат постійно багато читав. Найдорожчою для нього книгою була «Історія війн», яку він подарував Артуру, коли той був ще зовсім малим.

«Він завжди чимось цікавився, — розповіла мені Аріна. — Постійно щось читав, вивчав нове. До того ж оточував себе цікавими людьми. Тягнувся до людей, серед яких хотів колись опинитися. Це були однодумці, люди, які «горіли» своєю справою, були в ній професіоналами».

У нього в кабінеті — безліч книг. Він постійно читає. Більшість із них про воєнну науку, але є й поезія, філософські та історичні твори. Деколи я бачила на його робочому столі розгорнуті книги. Він любить робити позначки, виділення. Пам’ятає, що та на якій сторінці зазначено. Якось розповідав про те, як у 2015 рятував книжки з бібліотеки в Мар’їнці, зруйнованої росіянами.

Якось Валерій Федорович зайшов у кабінет з книжкою. Це була збірка віршів Сергія Жадана. І зацитував: «Декому краще вдаються приголосні, декому голосні...». Зрештою, це захоплення поезією неодноразово допомагало українському війську: приміром, на аукціоні за десять книжок із автографами Сергія Жадана й Валерія Залужного українці задонатили 2.308.260 грн.

А задовго до війни в робочому кабінеті Валерій Залужний неодноразово цитував поезії, які йому

особливо припали до душі. І це не викликало подиву, адже ті, хто довший час перебувають поряд із ним, знають про те, що в «залізного генерала» є і своя суперсила: тонка емоційність, вміння переживати глибокі почуття, відчуття поезії.

II

Валерій Залужний добре знає історію. І це не дивно, адже історія державності тісно пов’язана з воєнною історією. А в основі сучасних військових традицій, назвах військових частин, на бойових знаменах — імена та подвиги різних поколінь борців за свободу. Ми повернулися до власної воєнної історії, що сягає часів Русі, козацтва та Української народної республіки.

Як Головнокомандувач він зробив важливу справу — затвердив нову нагородну систему, у основі якої — національні бойові традиції, закладені переважно в часи національно-визвольних змагань XX століття.

«Не хочу сказати, що українські нагороди були погані. Ні. Але вони не враховували одного: це були відзнаки, які орієнтувалися на мирний час, вони зовсім не враховували війну, яка відбувається нині. Такими відзнаками неможливо нагородити людей за ті подвиги, за ту справу, яку вони роблять саме на війні», — пояснював Валерій Залужний.

Він віддав наказ Генеральному штабу Збройних Сил України вести детальний історичний опис цієї війни, щоб зберегти правду. Загалом новітню історію України пишуть військові. На жаль, власного кров’ю.

ІІІ

Своїм особистим здобутком і досягненням всієї нашої команди комунікаційників вважаю те, що ми ухвалили Комунікаційну стратегію Збройних Сил України на 2023 рік.

Документ унормовує не тільки змістовну частину комунікації ЗСУ, а й задає єдиний візуальний стиль. Унікальний шрифт, кольори, логотипи для видів і родів військ, ділова поліграфія, сувенірна продукція, зовнішня реклама, друкована продукція, оформлення акаунтів і контенту в соцмережах — усе це досить радикальне та інноваційне для такої складної системи як Збройні Сили.

До розробки стилю для Збройних Сил України була залучена ціла команда дизайнерів та комунікаційників, зокрема автор шрифту e-Ukraine Дмитро Растворцев, художники Віталій Гайдукович, Олекса Руденко, Орест Підлісецький та інші.

«Ми зробили це, щоб ЗСУ мали крутий вигляд», — Тарас Іщик, пластун і військовослужбовець, який очолював створення керівництва з використання графічного стилю у візуальній комунікації ЗСУ.

Валерій Федорович нас цілком підтримав. І він не просто поставив підпис на документі — перед тим він дав можливість мені та головному дизайнеру Тарасу Іщику зробити презентацію стратегії. Сам факт, що під час війни, навали справ, він знайшов час для того, щоби обговорити з нами інформаційну роботу, свідчить для мене про гнучкість мислення й розуміння ширшого контексту.

Його найбільше, на мій скромний погляд, досягнення — «десовєтизація» армії. Зміна культури взаємин у війську, відмова від старого підходу «я — начальник, ти — дурень», заохочення ініціативи знизу, справжнє лідерство — це те, що назавжди віддалило нас від радянської, а значить, і російської армії. Хотілося б, щоб і в інших сферах життя ми відмовилися від усього, що тягне країну донизу. Воюючи з драконом, найважливіше самому не перетворитися на нього.

Мрію, щоб після нашої перемоги, Валерій Залужний мав сили й час ділитися своїм досвідом із широкими аудиторіями по всьому світу. Переконана, що його лекції матимуть колосальний успіх.

Одним із беззаперечних авторитетів для Валерія Залужного є академік Володимир Горбулін, віце-президент НАН України. Мені запам’яталася їхня перша зустріч.

Вересень 2021 року, будівля Національної академії наук України на вулиці Володимирській у Києві. Ми — Головнокомандувач, начальник Генштабу Сергій Шаптала і заступник Головнокомандувача Євген Мойсюк — увійшли до кабінету Володимира Павловича Горбуліна. Він зустрічав усмішкою та обіймами, розповідав про цілі епохи нашої історії, зупиняючись біля знімків на стінах кабінету. Пізніше фото, яке я зробила на цій зустрічі, теж зайняло своє місце на робочому столі академіка.

Зустріч ініціював Валерій Федорович, бо його вкрай турбувало питання протиракетної оборони й, відповідно, розвиток вітчизняної ракетної програми. Генерал Залужний говорив, що ми надто вразливі до ударів противника з неба. І шукав варіанти рішень.

За рік я знову зустрілася з Володимиром Горбуліним, і ми згадували ту першу його зустріч з Валеріем Залужним. Володимир Павлович вказав на фото на своєму столі: «Погляньте на цю фотографію, і все стане абсолютно ясним. Навряд чи я можу комусь викладати свою точку зору, якщо в людини це не викликає інтересу. Його [Залужного] вміння слухати заслуговує на повагу.