Читати книгу - "Літа зелені, Арчібальд Джозеф Кронін"

сидів за столом, листаючи сторінки і густо посипаючи їх лупою. Я завжди сумнівався в навчальних успіхах Мардока, бо він ніколи не виявляв своїх знань; а крім того, я помічав, що він ховає серед підручників каталоги насіння — німі свідки його пристрасті до садівництва. Куняючи над книжкою, він часто підскакує, хапається за живіт, хоч шлунок у нього, як у страуса; та всі чомусь вважають, що він страждає «запаленням жовчного міхура»; він часто підходить до дзеркала і видавлює вугрі або вийде в садок і блукає там, мов неприкаяний. Іноді машинально звертається до мене:

— А чи знаєш ти, що в Голландії розводять у полі тюльпани. Збагни лишень! Цілі плантації тюльпанів!

Зараз позад нього, мовчазний і прямий, немовби у сідлі, сидить в кріслі його батько. З наближенням конкурсу на заміщення вакансій в поштовій конторі віжки натягуються, і навіть з’явився батіг, щоб заганяти хлопця до книжок. Успіх потрібен не тільки для забезпечення Мардоку пристойного майбутнього, а й для престижу самого містера Леккі. Цей невдаха, якого ніхто не любить, з нетерпінням чекає того дня, коли він зможе сповістити мера, містера Мак-Келлара, свого начальника доктора Лерда, — тобто оголосити всьому місту: «Мій син, мій другий син... поступив на державну службу...»

Я тихенько поклав книжки на стіл і сів навпроти Мардока. Підручники мої були красиво надписані рукою дідуся і дбайливо загорнуті мамою, «щоб довше служили», тому що в цьому домі ніщо, ніщо не повинно пропадати. Три місяці тому я перейшов у старший клас. Мій новий вчитель, містер Сінджер, лисий, неповороткий і педантичний чоловік, ставився до мене ласкаво й співчутливо. Звільнившись від тиранії містера Долгліша, я вже не заливаю більше чорнилами зошитів і не стовбичу, як ідіот, біля дошки. Навпаки, я став виявляти незвичайні здібності. Про це свідчить табель, що ненароком випав з мого підручника історії, — табель, якого я ховав з величезним задоволенням, тому був дуже збентежений, що він попав на очі батькові, котрий зиркнув на папірець і звелів віддати йому.

Батько довго вивчав мої четвертні оцінки, виписані рукою м-ра Сінджера:

Р. ШЕННОН

Арифметика — 5

Географія — 5

Історія — 5

Англійська мова — 5

Французька мова — 5

Малювання — 4

Поведінка — 5

Підпис: Дж. Сінджер, магістр мистецтв.

На батьковому обличчі я читаю величезне здивування. Спочатку він глянув на мене так, немовби це була фальшивка. Та ні, — офіціальний бланк, підпис учителя... Але батько не дуже-то задоволений. З ображеним виглядом віддає вік мені табель, і я відчуваю себе чомусь тяжко винним й сідаю за підручники.

На кухні панує тиша, лише чути цокання ходиків, шелестіння сторінок та скрипіння крісла, в якому сердито йорзає батько... і, звичайно, — мало не забув, — в тиші лунає дзенькіт маминих спиць: вона в’яже Адамові шарф. Мати в’яже завжди тільки для нього.

О  дев’ятій, як завжди, приходить Кейт. Вона не заходить до кухні, а сердито прямує до своєї кімнати. Та сьогодні... А може, мені почулось?.. Вона наспівувала... наспівувала пісеньку Джемі!

Через півгодини мама багатозначно дивиться на мене. Я складаю книжки і обережно, щоб не потривожити батька, крадусь у свій куток за фіранкою. Я голодний, мов пес: здається, пройшли століття після вечірнього чаю, і мені дуже хочеться з’їсти бутерброд з варенням із ревеню. Хоч би маленьку скориночку, маленьку білу скориночку! Мама, звичайно, дала б її мені, та це нечуване діло — прохати їсти в такий час. Я стаю на коліна, шепчу молитву і лягаю в постіль. Але ще довго чую через фіранку, як б’ється пульс життя в домі, що дає мені притулок: ось батько з матір’ю перекидаються словами, шарудить сторінка в книжці Мардока, бурчить кран у ванні, хтось ходить у мене в головах...

Іноді я довго не можу заснути і мрійно дивлюся на білу стелю. Я чую, як Мардок іде до своєї кімнати, і тоді батько з матір’ю починають щоденну суперечку про грошові справи. До мене долітають окремі слова. Санітарне товариство Ардфіллана... запропонувало батькові виступити з доповіддю на тему «Прибирання сміття»... Скільки вона заплатила сьогодні за яловичину? Ну й ціни!.. Ні, вони і в цьому році не поїдуть до моря... краще покласти гроші в Будівельне товариство. А коли мама починає несміливо прохати, він кидає: ну, гаразд, можливо, в майбутньому році, коли Адам доб’ється «підвищення»... або сам батько перейде на нову посаду... а поки що треба заощаджувати, заощаджувати й заощаджувати.

Мене це не дивує, бо я вже звик до скаредності батька, — цієї хвороби, що точить його з кожним днем, примушуючи видумувати нові й нові способи заощадження; він став уже справжнім аскетом: відмовляє собі у всьому, а маму щодня мучить, щоб вона економила в господарстві. їй дуже хотілося б купувати продукти в «хороших» крамницях, у Дональдсона або в Брюса, що їх зеркальні вітрини так і ваблять до себе. Вона чудово куховарить, було б тільки «з чого». Наприклад, тістечка її — просто чудові! їй завжди хочеться зготувати нам щось смачне. Але глянувши на худу калитку, вона вирішує обмежитись ячмінним хлібом і посилає мене до крамниці Дургана по кістки («Та попроси його, щоб залишив на них хоч трохи м’яса»), а потім в рундучок Лугана — теж у бідному кварталі — купити городини на фартинг. Бідна мама!.. В понеділок, коли розбився ковпачок від газової люстри, вона навіть розплакалась.

Сьогодні я дуже стомився і хочу спати. Засинаючи, я думаю про те, що завтра ми з дідусем, певно, знову підемо до Антонеллі.

Поки не було Гевіна, я гуляв з маленьким Анджелло Антонеллі. Приємно було мати хоч будь-яку розвагу в цю страшенну спеку, та й Анджелло дуже радів з моєї компанії. Своїми чорними вологими очима й обережними рухами він нагадував мені дівчинку, ніжну й веселу. Поки ми грались у дворі, він постійно тримався за мою руку, а коли приходив час розлучатися, завжди гірко плакав.

Насправді ж Анджелло був дуже розпещеною дитиною — адже знайшовся він через цілих дванадцять років після Клари. Слід було йому чого-небудь зажадати від товстого й добрячого батька, як той одразу ж діставав: іграшки, цукерки, фрукти — все, що завгодно. Анджелло, як хотів, хазяйнував у салоні морозива: візьме бувало цілу вазу з шоколадними пряниками, або відкриє банку