Читати книгу - "Венді. Факультет світлих., Людмила Черниш"

 - Знаєш, я найбільше не люблю, коли за мене ухвалюють рішення інші, - хоч і промовила спокійно, але все одно була дуже напружена.

   Спробувала вивільнити руку, але Ларіон не дозволив цього зробити. Потягнув на себе й одразу ж уклав в обійми. По спині пробігло тремтіння, викликаючи дивні думки й відчуття. Я відчувала, як його магія огортає мене, проникаючи у свідомість, пробуджуючи колишнє.

   Перед очима потемніло, але я не знепритомніла, мене немов занурило в щось. І вже за секунду я зрозуміла, що це було минуле, моє і його минуле. Картинка трохи тремтіла, голоси не скрізь чулися чітко. Немов старий телевізор, що барахлить, спочатку показує кольорові зображення, а потім вони стають чорно-білі.

 - Скільки можна повторювати, що ця дівчина призначена мені долею? - переді мною явно був Ларіон.

   Але йому від сили було років п'ятнадцять. Хоча тримався він так упевнено і владно, що навіть низенький і пухкенький мужичок, який стояв перед ним, напружувався. Але хлопець обійшов великий письмовий стіл, дістав якісь папери і кинув перед ним, немов якийсь доказ своїх вимог.

 - Я все чудово розумію, молодий пане. Магія і справді вказала на цю юну дівчину. Але її рідні не особливо раді такому повороту, - здається, цей чоловік був його помічником або ж радником. Але де тоді його батьки?

   Озирнулася на всі боки й побачила між книжковими стелажами великий похмурий портрет. Там були зображені чоловік років тридцяти і молода дівчина, можливо років двадцяти. І на її руках солодко спав чорнявий хлопчик, найімовірніше, це й був Ларіон.

 - Думки цих людей ніхто й не збирається питати. Коли союз створюється богами і закріплюється потужними потоками магії, це вже непорушно нічим і ніким, - хлопець дістав ще якісь згорнуті пергаментні сторінки, вони виблискували зсередини. І передавши їх чоловікові, сів у крісло. Прикрив очі, явно втомившись від усього, що відбувається. Особливо від планів, які явно йшли не так гладко, як мали б.

 - Але, молодий пане, якщо ці люди не погодяться віддати свою дочку, щоб вона стала вашою нареченою. Тоді що мені робити? - я тут же подивилася на Ларіона. Його очі, що розкрилися, виблискували темрявою і злістю. Навіть у цьому віці він не визнавав ні поразок, ні незгоди з боку.

 - Якщо вони відмовляться віддати Венді з доброї волі, тоді ти сам знаєш, що в такому разі треба робити. У тебе є час до сьогоднішнього вечора, щоб моя наречена опинилася в моєму домі, у безпеці, і під моїм повним контролем, - і знову прикрив очі, відкинувшись на спинку крісла і махнувши рукою, немов дозволяв піти.

   Я спробувала підійти до нього, обуритися і висловити слова протесту. Але навіть із місця не змогла зрушити. Ноги немов прилипли до дерев'яної підлоги, не дозволяючи навіть поворухнутися. Я знову підняла розгублений погляд на молодого Ларіона, який сидів у кріслі.

   І здавалося, що я знаю його, таким, підлітком. Хоча, за цією миловидною зовнішністю вже тоді ховалася величезна міць. Знову озирнулася на всі боки, кабінет був пристойних розмірів, з безліччю книг, тумбочок і незрозумілих кубків.

   Таке відчуття, що я потрапила в кімнату до місцевого чемпіона. Або ж тут такі призи отримують за якісь інші послуги? Але потік думок було перервано, хлопець піднявся і підійшов до вікна, за яким було дуже світло і тепло.

   Сонячні промені прослизали всередину кабінету, граючи зайчиками на підлозі. І в якийсь момент я помітила, що під килимом було щось намальовано. Воно блиснуло золотистим кольором і тут же згасло. Цікаво, що це було, адже виходило, що я стояла на цьому незрозумілому малюнку.

 - Не хвилюйся, я скоро заберу тебе у свій дім, і буде все так, як ми з тобою і говорили. Я виконаю всі твої мрії, і більше жодна людина не посміє тобі заподіяти хоч якоїсь шкоди, - промовив раптово Ларіон і повернувся. Клянуся, він немов би дивився на мене, просто в очі.

   Картинка тут же здригнулася і змазалася, повертаючи мене в реальність. Земля тут же хитнулася і була готова полетіти в невідомість. Але хлопець, який так само тримає мене в обіймах, не дозволив цьому статися. Притиснув до себе ще сильніше, ніжно погладжуючи по волоссю. Але ж у його обіймах було так спокійно, так радісно і водночас тепло.

 - Що це було? - голос здригнувся, але я очікувала пояснень.

 - Спогади, які тебе змусили забути, повертаються. Коли і як це відбуватиметься, не знаю, тому мені краще завжди бути поруч. Але обіцяю, що до кінця цього тижня ти згадаєш абсолютно все. І тоді наше життя зміниться, стане таким, яким і мало бути. Адже ти призначена мені, як і я тобі.

 - А може, ти просто сам мені про все розповіси? - я спробувала відсторонитися, адже в голову лізли найдивніші думки й почуття до цього пихатого короля факультету темних.

 - Ні, ти маєш усе побачити на власні очі. Адже якщо я спробую про все розповісти, ти можеш не сприйняти моменти, які здадуться для тебе надто дивними чи не бажаними.

   Ларіон посадив мене на диван, а сам відійшов до вікна, вдивляючись кудись у далечінь. Коридором їхнього гуртожитку хтось пробігся, і ми одразу ж подивилися в бік дверей. На якийсь момент мені здалося, що зараз за мною хтось явно має прийти. Але ж із факультету світлих сюди не можуть вторгнутися.

   Хлопець, що стояв біля вікна, одразу ж зрозумів хід моїх думок і, сівши навпроти, простягнув склянку із соком. Я його взяла, і навіть відпила трохи, вірячи і сподіваючись на те, що мене не намагаються отруїти. Та й для чого йому це робити?

   Потім він закинув ногу на ногу і відкинувся на спинку крісла, мовчки спостерігаючи за мною, ковзаючи по мені дивовижним поглядом і немов захоплюючись. А я намагалася не забути те, що змогла побачити. Пробувала аналізувати і збирати крупиці загадки, щоб зібрати всі шматочки в єдину картину. Але зараз було занадто багато незрозумілого і прихованого. Якщо пам'ять відновиться протягом семи днів, тоді що мені робити щодо самого Ларіона?