Читати книгу - "Джерело"

Він навчився компенсувати свою залежність від Рорка. Зранку входив до креслярні, жбурляв по-дитячому легке завдання Роркові на стіл і казав: «Говарде, зроби це для мене, добре? І зроби швидко». Посередині дня він присилав до Рорка хлопця, який голосно казав: «Містер Кітінґ хоче бачити вас у своєму кабінеті негайно». Або ж сам виходив із кабінету, крокував до робочого місця Рорка і казав, звертаючись наче до усіх одразу: «Де, до біса, ці сантехнічні специфікації по Дванадцятій вулиці? О Говарде, пошукай їх у течках, викопай їх для мене, гаразд?».

Спочатку він боявся Роркової реакції. Коли ж реакції не побачив, а лише мовчазний послух, перестав стримуватися. Він відчував фізичне задоволення, наказуючи Рорку, але також — і люте обурення його пасивною поступливістю. Він продовжував, знаючи, що може це робити, поки Рорк не виявляє жодних ознак гніву, і водночас відчайдушно бажаючи спричинити вибух. Жодного вибуху не сталося.

Рорку подобалися ті дні, коли його відсилали інспектувати будівництво. Він пересувався сталевими перекриттями споруд природніше, ніж тротуаром. Робітники з цікавістю спостерігали, як він крокує вузькими планками риштувань або голими балками, що висять над прірвою — так невимушено, як найкращі з них.

Стояв березневий день і небо тьмяно позеленіло, натякаючи на прихід весни. У Центральному парку, на сто п'ятдесят метрів нижче, земля запозичила барви неба, додавши до своєї коричневості весняні відтінки, а озера нагадували уламки скла, розсипані під павутинням оголених гілок. Рорк ішов каркасом того, що мало стати гігантським апарт-готелем, і зупинився перед захопленим працею електриком.

Чоловік завзято трудився, обкручуючи електричний кабель навколо балки. Це завдання вимагало годин напруги і терпіння, хоча доводилося працювати у тісноті, що суперечила всім розрахункам. Рорк постояв, тримаючи руки в кишенях і спостерігаючи за повільною важкою роботою.

Чолов'яга підвів голову і рвучко повернувся до Рорка. У нього була велика голова і таке потворне обличчя, що воно навіть приваблювало; воно не було ані старе, ані опухле, але його вкривали глибокі зморшки, надто масивні щоки звисали наче в бульдога; натомість очі приголомшували — широко розплющені, круглі, кольору китайської блакитної порцеляни.

— Що таке? — сердито запитав електрик. — У чому річ, вилупку?

— Ти гайнуєш час, — сказав Рорк.

— Невже?

— Так.

— Хто б казав!

— Тобі знадобиться кілька годин, щоб обгорнути балку кабелем.

— Знаєш кращий спосіб?

— Так.

— Вали звідси, шмаркачу. Ми тут не любимо розумників із коледжу.

— Виріж отвір у балці та пропусти крізь нього кабелі.

— Що?

— Виріж отвір у балці.

— Чорта лисого я так зроблю!

— До дідька, саме так ти і зробиш.

— Ніде так не роблять.

— Я так робив.

— Ти?

— Усюди так роблять.

— А тут не робитимуть. Тільки не я.

— Тоді це зроблю я.

Чолов'яга заревів:

— Розігнався! Відколи офісні хлопчики вміють робити чоловічу роботу?

— Дай мені свій пальник.

— Обережно, хлопчику! Ти попечеш свої гарнюні рожеві пальчики!

Рорк узяв у чоловіка рукавиці й захисні окуляри, ацетиленовий пальник, став навколішки і спрямував тонку цівку блакитного полум'я в центр балки. Електрик спостерігав за ним стоячи. Роркові руки впевнено стримували хльостку, шиплячу цівку полум'я, здригаючись від її сили, але спрямовуючи в одне місце. Здавалося, що цей синій струмінь, що повільно поглинав метал, виходив не з полум'я, а з Роркової руки.

Він закінчив, відклав пальник і підвівся.

— Господи Ісусе! — мовив електрик. — А ти знаєш, як тримати пальник!

— Схоже на те, еге ж?

Він зняв рукавиці, окуляри і простягнув їх електрику.

— Віднині так і роби. Скажи майстрові, що я так велів.

Електрик шанобливо дивився на отвір, охайно вирізаний у балці. Він пробурмотів:

— Де ти навчився так працювати, рудий?

Роркова повільна вдоволена усмішка виказала, що він зауважив визнання своєї перемоги.

— Я був електриком, сантехніком, заклепником і багато ким іще.

— І паралельно навчався?

— Певним чином.

— Збираєшся стати архітектором?

— Так.

— Ти станеш першим, хто тямить іще в чомусь, окрім гарненьких картинок та прийомів. Побачив би ти цих учених цуциків, яких присилають до нас із контори!

— Якщо ти вибачаєшся, то не варто. Я теж їх не люблю. Повертайся до своїх кабелів. Бувай!

— Бувай, рудий!

Наступного разу, коли Рорк з'явився на цьому будівництві, блакитноокий електрик помахав йому здаля рукою і покликав, щоб запитати поради, якої він не потребував; сказав, що його звати Майк і що він скучив за Рорком за кілька днів. Під час наступного візиту зміна саме виходила з роботи, і Майк зачекав, поки Рорк закінчить інспекцію.

— Може, по кухлю пива, рудий? — запропонував він, коли Рорк вийшов.

— Можна, — погодився Рорк, — дякую.

Вони вмостилися за столиком у кутку кабачка у підвалі, пили пиво, і Майк розповів улюблену історію про те, як гепнувся з п'ятого поверху, коли під ним провалилося риштування, про те, як він зламав три ребра, але вижив, щоб розповідати про це, а Рорк розповідав про свою працю на будівельних майданчиках. Насправді Майка звали Шон Ксав'єр Донніґан, але його справжнє ім'я всі давно забули; у нього був набір інструментів і старий «форд», і він заробляв на прожиття тим, що їздив з однієї великої будови на іншу всією країною. Люди мало що значили для Майка, але їхні вміння він цінував. Він обожнював фаховість у всіх її виявах. Він пристрасно любив свою роботу і не зносив тих, хто не був відданий якійсь одній справі. Він був фахівцем у своїй царині та не цінував нічого, крім майстерності. Його бачення світу було просте: існують майстри і некомпетентні люди; останні його не обходили. Він любив будинки, одначе зневажав усіх архітекторів.

— Був один, рудий, — сказав він повагом за п'ятим кухлем, — лише один, але ти зовсім молодий, щоб знати про нього. Це був єдиний чоловік, який щось тямив у будівництві. Я працював на нього, коли був у твоєму віці.

— І хто ж це був?

— Його звали Генрі Камерон. Думаю, він помер, відтоді багато років минуло. — Рорк довго дивився на нього, а потім мовив:

— Він не помер, Майку. — І додав: — Я працював із ним.

— Ти?

— Майже три роки.

Вони мовчки дивилися один на одного, і це остаточно зміцнило їхню дружбу.

За кілька тижнів Майк якось перестрів Рорка на будівництві та з подивом на потворному обличчі запитав:

— Послухай, Рорк, я чув, як старший казав пацану від підрядника, що ти