Читати книгу - "Бог ніколи не моргає"

Він побачив Габріель і одразу ж полюбив її. Він навідувався щомісяця, потім вирішив забирати її до себе на вихідні. Вони з дружиною ставилися до неї як до принцеси і навіть облаштували для неї кімнату в своєму будинку. Декілька років тато був у житті Габріель, а тоді почав поступово зникати. Вона поверталася після вихідних із батьком і жалілася, що він увесь час був зайнятий, допомагав сусідам або людям із церкви, і вона майже його не бачила. Згодом вони з дружиною вдочерили двох дівчаток, і з часом візити, дзвінки й листи припинились. Уже підлітком Габріель декілька разів намагалася повернути батька, вона телефонувала йому і плакала, а він обіцяв не покидати її, але ніколи не дотримував свого слова.

Я дуже сердилась на нього, бо він щоразу завдавав їй болю. Невже так важко зателефонувати чи написати? Я непокоїлася, що Габріель виросте, звинувачуючи себе, вважаючи, що з нею щось не так і тому батько покинув її, хоча це була лише його провина. Вона вступила до університету, закохалась і заручилась. Її наречений був як швейцарський армійський ніж — інженер, захоплювався мисливством, риболовлею та ремонтом усього, що траплялося на очі. Вони призначили дату весілля, але за вісім місяців до цієї знаменної події Габріель вирішила його відкласти. Вона щойно закінчила університет і ще не встигла пожити для себе. Вона потребувала часу, щоб подорослішати і знайти своє доросле «я». У глибині душі дочка розуміла, що вони не підходять одне одному, але не могла сказати про це нареченому.

Одного вечора все пішло шкереберть. Коли Габріель попрохала відкласти весілля, хлопець поставив їй ультиматум: або зараз, або ніколи. Або вони одружаться тоді, коли запланували, або їхнім стосункам кінець. Дочка довго плакала і страждала, але таки повернула йому обручку. Він зник із її життя, і вони більше ніколи не бачились. Тоді Габріель прийняла одне з найважчих рішень у своєму житті. Ще довгий час вона почувалася розгубленою і слабкою. Якось на вихідних вона відвідала заняття, присвячені темі прощення. І дуже змінилась. Ці заняття допомогли їй звільнитися.

Нам часто доводиться чути пораду: «Пробач і забудь». Останнє багатьом із нас не до снаги. Може, й не варто забувати, бо такі спогади захищають нас. А що, як замість того, щоб забувати, ми розповімо історію по-іншому? Таку думку донька почула на заняттях. Замість того щоб розповідати епопею, у якій ви виступаєте в ролі жертви, а хтось інший грає роль вашого ката, перепишіть сценарій. Не виправдовуйте, не пояснюйте свій біль — відпустіть його назавжди.

Занадто часто ми переповідаємо такі драматичні історії. На нас звертають увагу, нам співпереживають, адже ми виступаємо в них як скривджені і ображені жертви. Таким чином, ми отримуємо дешеве співчуття, яке нічим не допомагає подолати наші проблеми. Якщо ми вже відвели комусь роль ката, то мусимо дотримуватися сценарію і зображувати жертву. Але треба позбутись обох персонажів.

Габріель тримала в душі історію, яка постійно завдавала їй болю. Тато щоразу відвертався від неї. Наречений був чудовим хлопцем, а вона скривдила його й покинула. А що, як поглянути на це з іншого боку? І вона почала розповідати собі іншу історію. Батько зробив для неї все, що міг. Із якоїсь причини він не міг дати їй більшого. Але вона тут ні до чого, їй більше не треба почуватися винною. Вона не може змінити його. Напевне, він і сам цього не може.

Ні вона, ні її наречений не повинні бути жертвами. Їхня історія — про двох людей, які кохали, дарували своє тепло, а потім відпустили одне одного. Згодом він одружився з іншою дівчиною. А вона зустріла Джеймса — справжній дар усім нам. Через образу і прощення Габріель знайшла свободу. Адже прощення — це відмова від надій на краще минуле. Спершу це здається жорстоким, але щойно ви змиритеся з тим, що минуле не стане таким, яким ви хочете, ви зможете почати змінювати теперішнє і творити краще майбутнє.

Я теж спробувала переробити свою історію, бо в ній ми з дочкою завжди були жертвами. Я була бідною і нещасною самотньою матір’ю, а батько Габріель — негідником, який нас покинув. За кілька тижнів до весілля дочки я почала непокоїтися, що вона засмутиться через те, що батько не поведе її до вівтаря. Тому я вирішила змінити своє ставлення до ситуації й розповісти іншу історію — не про того, кого немає, а про тих, хто є.

Я обнишпорила коробки на горищі і знайшла всі фото батька Габріель, які збереглися ще зі студентських років. Я купила маленький альбом і поринула в спогади. На кожну сторінку я помістила його фото і описала всі його хороші якості. Тоді взяла інший альбом і заповнила фотографіями всіх тих чоловіків, які заміняли їй батька і заповнювали прогалину. Фотографіями мого батька, п’ятьох братів, моїх друзів, які вчили Габріель їздити на велосипеді, грати у футбол і бейсбол. На обкладинку я приклеїла її свідоцтво про народження. У ньому графа «батько» завжди була порожньою. Під свідоцтвом я написала нову історію, правдиву, якою вона завжди була. Я пояснила дочці, що ця графа порожня не тому, що в неї не було батька, а тому, що їх було так багато, що їхні імені там просто не помістяться.

Кажуть, прощення — це тривалий процес. І це справді так. Але прощення починається з рішення. Тільки прийнявши рішення змінити свою історію, ви отримаєте щасливе закінчення.

Коли Габріель ішла до вівтаря, всі чоловіки, які допомагали її виховувати, усі її «сурогатні» батьки, які заповнювали прогалину, оточували її своєю любов’ю.

А біологічний батько? Його найкраща частина теж була там — у ній.

Урок 29. Нехай вас не хвилює, що про вас думають інші

Я веду колонку в газеті, тому чула про себе різне. Мене величали дурепою, ідіоткою, стервою, сучкою, бездарною сучкою, сучкою, яка любить негрів і євреїв. Інколи я назбирувала таку колекцію за один день. Дідько, та бувало, що й за годину. Читачі постійно ображають мене в анонімних дзвінках і повідомленнях: «Ви така однобока» (у колонці я висловлюю свою думку), «Та ти нікчемна кінчена лібералка», «Я терпіти вас не можу і ніколи не читаю» (а все-таки читач процитував усі абзаци, які йому дуже не сподобались), «Ти схожа на ґремліна» (мені завжди було цікаво — на авто чи на отого дивного чоловічка?), «Та ти хвора», «Ти ображаєш Бога самим своїм існуванням», «Мала б трохи сорому», «Ти така наївна», «Ви неосвічена, невихована й зарозуміла». А ось два моїх найулюбленіші коментарі: «Мій інтелект деградує щоразу, коли читаю вашу