Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Митькозавр iз Юрківки 📚 - Українською

Читати книгу - "Митькозавр iз Юрківки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Митькозавр iз Юрківки" автора Ярослав Михайлович Стельмах. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 58
Перейти на сторінку:
розкладали на ліжка. Спершу ми засумували од такого доручення, але Ірина Василівна нас втішила:

– Це теж корисна робота. Спробуй-но поспи без матраца, на металевій сітці! Ви, можна сказати, забезпечуєте весь табір зручним сном, і за це вам тільки «спасибі» скажуть.

Але забезпечувати весь табір зручним сном виявилося дуже клопіткою роботою, бо взяти в оберемок більше ніж по одному матрацу ми не могли, і доводилося весь час бігати між складом і наметами. Тоді Митько придумав класти на один розгорнутий матрац два згорнутих і нижній брати за краї – я спереду, а Митько ззаду. Таким чином ми могли вже носити по три матраци за раз. Але ніхто нам поки що «спасибі» не казав. Хлопці, що працювали лопатами, сміялися й кричали:

– Гей ви, матрацники! А де ж ваш грузовик? Ви на ньому все зразу й перевезли б!

Нам стало прикро од такого ставлення до нашої корисної діяльності, але потім я придумав попросити в нашого завгоспа Лукича новенькі ноші, і ми вже змогли брати по чотири штуки. А тоді Митько нагледів там же, на складі, тачку, і ми вже возили матраци на ній і брали аж по сім штук!

– От вам і грузовик! – гукав Митько, проїжджаючи повз хлопців, але вони все одно сміялися.

Таким чином ми дуже швидко порозвозили матраци у всі намети і стали знову тренуватися, хто швидше запне віконце.

Тоді прийшов начальник табору і дуже здивувався, що ми так хутко впоралися.

– Оце молодці! – мовив він. – Нічого не скажеш. Я навіть і не сподівався.

А потім побачив у мене в руках відірвану од віконця шлейку і все-таки сказав:

– Що ви за люди! Ні на мить без нагляду полишити не можна. Візьмеш голку й пришиєш!

– А можна, – Митько питає, – ми ще й у будиночки матраци порозвозимо? Хай і молодшим загонам буде м’яко спати.

– Звичайно! Звичайно! – зрадів начальник табору. – Тільки відпочиньте.

Але ми вже достатньо відпочили і знову взялися до діла. З тачкою було набагато простіше, і за якусь годину ми порозвозили навіть ковдри.

– Я ж казав: усюди має бути організація! – хвалився Митько.

Коли увечері відбулася лінійка, то виявилося, що ми всі дуже багато за день зробили, і всім нам оголосили подяку, а мені й Митькові спочатку догану, а потім подяку.

Ніхто з нас уже не сміявся, бо всі розуміли, що без матраців і ковдр… Який же то відпочинок без матраців і ковдр?

Ніякого!

Перша ніч

Отже, на першій табірній лінійці начальник табору нас усіх похвалив. Він сказав: це навіть краще, що ми приїхали завчасно, бо за два дні не тільки підготуємо спільними зусиллями табір до заїзду, а й приведемо його в зразковий стан. Адже навіть ще не всі вожаті приїхали. Він додав також, що, незважаючи на прикрі поодинокі випадки, загалом усі поводяться добре, і є надія, так буде й надалі.

– Це, мабуть, ми – поодинокі випадки, – шепнув Митько, і я з ним погодився.

Потім виступив Сергій Анатолійович і знову говорив, який у нас чудовий табір і як гарно ми проводитимемо в ньому час.

Потім слово взяла Ірина Василівна. Вона сказала, що електрик проведе світло в намети лише завтра, і тому всі бажаючі можуть сьогодні переночувати в будиночках, а тим паче дівчата.

Але ніхто, навіть дівчата, ночувати в будиночках не захотіли.

Сергій Анатолійович продудів у сурму відбій, і всі розійшлись.

Ми вже познайомилися з деякими хлопцями – Юрком, Вітьком і Вовкою – і дуже один одному сподобались: вони навіть запропонували нам лягти у себе, по двоє в одному ліжку. Але Ірина Василівна сказала, що нема чого вигадувати, бо повно вільних місць, і ми від них пішли.

Вийшло так, що ми з Митьком і Славком залишились у наметі втрьох. Дівчатка зайняли чотири намети, хлопці – два.

Ми повкладались, але спати не хотілося.

– Треба, мабуть, піти полякати дівчат, – коли розмови й сміх кругом стихли, мовив Митько таким тоном, ніби йому дуже не хотілося.

– Навіщо? – запитав Славко.

– Тому що в таборах завжди лякають, – зі знанням справи пояснив Митько. – Ти підеш, Серього?

Але я вдав, що сплю: дуже не хотілося вставати із теплого ліжка.

– От ти тільки послухай, який зараз лемент зчиниться, – мовив мій друг і, загорнувшись у простирадло, вискочив надвір.

Проте ніякого лементу не зчинилося, а за хвилину до нас увійшов начальник табору, тягнучи за руку Митька.

– Я тобі полякаю! – сердито, намагаючись не підвищувати голос, шепотів він. – Я тобі полякаю! Іще хоч один вибрик – і поїдеш до тата й мами. Он подивись: твої товариші сплять уже давно.

– Я не хотів, – виправдовувався Митько. – Чесно, не хотів. Я переплутав. Я думав – там дівчата.

– Я тобі дам дівчат! Спи зараз же! – І начальник табору пішов.

– Чуєш, Серього? – мовив Митько. – Ти побачив би, як він злякався!

– Та ну? – не повірив Славко.

– Злякався, точно! Та як…

– Що?

– Та як ухопить мене за руку!

– Якби він злякався, то за руку не хапав би.

– З переляку й ухопив. І як це я намети переплутав? Давайте краще історії розповідати.

І ми знічев’я почали розповідати різні історії.

Я розповів цілий ковбойський фільм, а Славко – про те, як одного разу вороги порвали всесвітньовідомому скрипалеві Паганіні всі струни, крім однієї, але все одно він зіграв на одній струні. Тоді Митько поцікавився, чи міг би й він, Славко, якби вороги попсували йому весь акордеон, крім однієї клавіші, зіграти на цій клавіші якусь мелодію. Славко сказав, що на такі безглузді запитання він і відповідати не хоче.

– Коли так, – образився Митько, – я тобі свою історію не розкажу. А вона в мене дуже цікава. Можна навіть без перебільшення твердити, що ваші розповіді – ніщо порівняно з моєю.

Славко дуже зацікавився й почав просити Митька розказати. Але Митько прикинувся, що спить, і захропів. А коли Славко перестав просити, перестав і хропіти.

У таборі панувала тиша. Тьмяне місячне світло пробивалося крізь щілинку входу. Я вже був заплющив очі, коли почув шепіт Митька:

– В одному чорному-пречорному лісі була чорна-пре-чорна галява. І на тій чорній-пречорній галяві стояв чорний-пречорний замок…

Я цю історію чув уже разів із сто, бо Митько ніколи не минав нагоди поділитися нею будь з ким у будь-якій ситуації. Єдине, що потрібно було для цього, – темрява. Така темрява, як зараз, цілком його влаштовувала.

– …стояв чорний-пречорний стіл, – зловісно шепотів мій друг. – А на тому чорному-пречорному столі стояла чорна-пречорна…

Як не

1 ... 29 30 31 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Митькозавр iз Юрківки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Митькозавр iз Юрківки"