Читати книгу - "Артур і помста жахливого У"

РОЗДІЛ 15

Нинішній вождь племені на ім'я Тверез-Віник ніскільки не схожий на вождя Чиваса. Він ніколи не вживає міцних напоїв — і його всім ставлять за приклад. Він не міг помилитися пляшечкою. І все ж таки сьогодні увечері Тверез-Віник місця собі не знаходить від тривоги. Він уже десять разів перевірив, чи ту пляшечку використав і чи не помилився з дозою.

— Та не хвилюйся так! Все буде, як задумано! Артур же ціле літо вивчав наші обряди. Тепер він знає, скільки знаємо ми, і вміє, що вміємо ми, — заспокоював вождя один із воїнів, повернувши до нього розпашіле від вогнища обличчя.

— Спасибі тобі за твої слова, — відповів вождь.

І, розпружившись після заспокійливих речей одноплемінника, він узявся читати нову молитву.

Справді, Артур цілісіньке літо вивчав обряди та звичаї племені бонго-матасалаїв і набув усіх потрібних знань та навичок, щоби його вважали за свого. Він витримав і фізичне навантаження, і складні тренування, пройшовши через непрості випробування. Батьки навіть уже не зважали на ті вечори, коли він приходив. таким змученим, що без вечері лягав спати. Точніше, падав на ліжко, засинаючи, як убитий.

Хлопчик виконував різноманітні вправи, зовсім не схожі на шкільну фізкультуру. Бонго-матасалаї винайшли свою систему тренувань, яка полягала в тому, що людина зливалася з природою, робилася єдиним цілим з довкіллям і природним чином знаходила своє місце у великому кругообігу життя. Ось уже чотири тисячі літ людина намагається вискочити з цього всесвітнього кругообігу. Вона жадає одного — панувати над усім і всіма, а головне — вона й чути не хоче про своє походження від мавпи. Та, як міркують бонго-матасалаї, людина походить однаково і від мавпи, і від дерева. Тому і баобаб — родич людини. Як і коркове дерево… І мураха теж її родич, хоча й далекий. Навчитися жити одним життям із мурахами — ось що було першим випробуванням для Артура.

З раннього ранку хлопчик практично без одягу, в самій лише пов'язці на стегнах, що її особисто виготовив Тверез-Віник із шматочка шкури славнозвісного зебу Забо, лягав у траву на мурашину стежку. Там він повинен був лежати нерухомо і чекати на появу мурашок. Звісно, така велетенська перешкода, що виникла на протоптаній стежці невідомо звідки, спричинила паніку в мурашиній громаді. Зразу ж скликали термінову нараду, щоб визначити: обходити цю перешкоду чи ризикнути переповзти через неї.

Щоб обійти — довелося б шукати десяту дорогу та ще й блукати в густій траві, а торувати новий шлях — це додаткові зусилля і втрачений час. Простіше все ж таки переповзти… Хоча рішення було й ризикованим, позаяк розвідники доповіли, що тіло, яке перегородило дорогу, — живе…

Що забув на мурашиній стежці представник людської породи, голий, як черв'як? Що примусило його простягтися на землі о шостій ранку? У мурашиного генерала, який відповідав за просування колони, не було часу шукати відповіді на ці та інші запитання. І він узяв на себе всю відповідальність, наказавши підготуватися до переповзання через ту загадкову перешкоду. Стрункими шеренгами мурашина колона подерлася по Артуровій стопі. Потім перелізла на ногу, обійшла пупа, звернула вліво і по лівій руці дійшла до долоні, звідки до стежки — лапкою подати.

Артур повинен був лежати на стежці аж до темряви, відіграючи роль мосту для сотень тисяч мурахів. Найскладнішим для нього було стримати сміх: дрібнесенькі лапки лоскотали його, і йому весь час хотілося засміятися. Випробування тривало чотири дні поспіль: щодня Артур лягав в усяких закапелках саду на чергову мурашину стежку. Слід зауважити, що йому пощастило: в Арчибальдовому саду не водилися руді кусючі мурашки. О, ті хлопчика не лоскотали б! Після цього Артур потоваришував з мурашками, навіть став їх називати своїми родичами.

Наступне завдання особливо припало до душі: треба було ранесенько, в тій самій пов'язці на стегнах, прибігти до великого дуба, обійняти стовбур руками, щільно притиснувшись до нього. І так стояти цілий день, очікуючи, коли якась пташина сяде відпочити… Перші години Артур нудився і почувався не віткою, а розпластаною на стовбурі мухою. Поступово він став розрізняти шерехи, що йшли від дерева. Він чув, як жебонить сік під корою, шелестять жуки, витягуються віти, перемовляються листочки. Хлопчик почув, як листя просили в природи подарувати їм більше світла. Йому навіть здалося, що він відчуває рух енергії від сонця до дерева. А за кілька годин він уже чув дихання і сміх дерева. Заплющивши очі, хлопчик починав дихати в тому самому ритмі, що й дуб. О шостій вечора на Артуровому плечі всілася чудова вільшанка і заспівала, оголосивши таким чином, що хлопчик виконав завдання. Артур досяг повного взаєморозуміння зі своїм родичем — дубом.

Завдання щораз ставали цікавішими. Щоправда, після них у хлопчика поставали проблеми вдома. Йому так хотілося розповісти про свої успіхи батькам, але він був певен, що вони його не зрозуміють або й заборонять наступні випробування. Його захоплення міг поцінувати лишень Арчибальд, бо він такий само вишкіл пройшов під час мандрівки Африкою тридцять літ тому. Дідусь з онуком ішли в якийся затишний куточок, і Артур, аж захлинаючись від нетерпіння, розповідав про всі пригоди, пережиті за день. А дідусь слухав і усміхався. Та не хотів зарано обнадіювати хлопчика.

— Зачекай, ще не час радіти, — промовляв Арчибальд до Артура, — основний іспит ще попереду. І він нелегкий!

Коли настав останній день випробувань, хлопчик, хвилюючись, як абітурієнт перед приймальною комісією, наблизився до намету бонго-матасалаїв.

Вождь вийшов йому назустріч. Він повинен був визначити Артурові таке завдання, під час виконання якого той би застосував усі свої знання та навички, отримані за кілька тижнів тренувань. А саме: за максимально стислий час подолати віддаль, на кожному відрізку якої доведеться підтверджувати своє бажання і уміння злитися з природою в одне ціле.

— Ти повинен повзти, як черв'як, лазити, як мавпа, бігти, як заєць, плавати, як риба, і літати, як птах, — повчав його Тверез-Віник.

Шлях останніх випробувань пролягав уздовж ріки, яка петляла краєм лісу до самого намету.

— Поглянь, ось горіх. Зараз я кину його в річку. Ти повинен дістати його раніше, ніж він потрапить у водоспад. Інакше — розіб'ється об каміння, — сказав вождь.

Хоча водоспад — це лише річковий поріг.

Опираючись на мову наших спортивних коментаторів, можна сказати, що Артурові випадало пробігти близько двох