Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Second life (Друге життя) 📚 - Українською

Читати книгу - "Second life (Друге життя)"

304
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Second life (Друге життя)" автора Марина Гриміч. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31
Перейти на сторінку:
навколо видно: як у кіно…

Простір, що розширюється, намагається «випрямити» ту зіжмакану матерію, вона надувається і вигинається, проте нерівномірно, в різних місцях по-різному.

Між астрономічними об’єктами пролягала «порожнина», темрява. Однак це була не просто темрява. Це було якесь чорнило, старе загусле чорне чорнило. «Чорна матерія». Антиматерія?

У вухах лунав різкий свист і стояло довге відлуння від удару у величезний дзвін. Чулося скреготіння, ніби гальмував гігантський поїзд.

— Тримайся добре… У нас мало часу! — долинав здаля переривчастий голос Серафима.

Артем бачив, як просто на нього летять маленькі сяючі крапочки, як вони на очах збільшуються і перетворюються на величезні астрономічні об’єкти, що хаотично рухаються, час від часу зіштовхуючись і розліта- ючись урізнобіч.

— Керуй вівтарем! — командував Серафим, і Артем зрозумів, що, виявляється, поручні, за які він тримається, — це таки вівтар, місце, де відбувається контакт із Богом або Божественним. Отже, він таки не помилився, це був Абсолютний Вівтар.

Поручні були нерухомі, тому він, віддавшись своєму гірськолижному інстинкту, спробував розвернути тіло, аби змінити курс «польоту», і відчув, що йому вдалося вплинути на траєкторію руху й обігнути величезний астрономічний об’єкт, який перед тим загрозливо насувався на нього.

— Серафиме, де Бог? — закричав Артем. Це було дуже важко, як буває уві сні, коли хочеш крикнути, але не можеш.

Здається, Серафим не почув його.

Артем набрав повітря в легені і зусиллям виштовхнув із себе запйтання іще раз:

— Де… Бог?

І почув у відповідь переривчасте:

— Дивись уперед!

Артем побачив далеко попереду те, про що він читав, про що він слухав, про що він думав, що він уявляв собі сотні разів. Це була Вона — Чорна Діра, ця субстанція, що пожирала і відтворювала все суще.

Отже, він досягнув тієї точки, де розширений до неможливості простір потрапляє у пастку.

Він побачив, як навколо Чорної Діри грають неймовірні кольори: вогненно-помаранчеві, вогненно-білі, жовто-червоні, бузково-сині, фіолетово-сірі язики барв були розмазані, як на палітрі. Це було справді божественне видовище.

Він бачить це на власні очі! Він особисто спостерігає, як це відбувається, як у цю пащеку летить якась галактика, а можливо, не одна галактика, а весь Всесвіт, разом з усіма зірками, і планетами, і купою всякого іншого космічного трешу,[66] того, що досі не отримало імен у астрономів, разом із чорною анонімною матерією. А пащека Чорної Діри тим часом стискається, стає все меншою і меншою. А різнобарвний потік спіраллю в’ється над нею, аби потім бути засмоктаним.

Артем розвернувся, щоб змінити ракурс і побачити Чорну Діру згори, і його шокувала картина, яка перед ним відкрилася: це нагадувало дзигу з величезною віссю, ні, не на дзигу, а на дервіша, який крутиться, розкинувши руки, з усіма його різнокольоровими спідницями, які то піднімаються вгору, то опускаються, то розкидають веселку кольорів, то сходяться в якийсь один колір. Але все одно вісь залишається: це дервішеве тіло.

— Де Бог? — закричав Артем знову і знову не почув відповіді.

Він спробував іще раз розвернутись і зміняти кут зору.

Маленька і при цьому могутня Чорна Діра продовжувала всмоктувати в себе Всесвіт.

«Це що — астробіологія? Чорна Діра теж хоче їсти? Може, це і є місце, де закінчується простір і час? Або, як нас учили, часопростір, що є єдиною субстанцією?».

— Тебе хочуть повернути до життя! — почув він Серафимове.

Артем прислухався до себе.

Так, він справді відчував слабкість у ногах і руках. Тепер він зрозумів, чому Серафим приспішував його. Він прочитав це в його файлі життя. Артем ще сильніше стиснув пальцями «вівтар».

— Ти хочеш лишитися тут чи хочеш жити? — кричав, зриваючи голос, Серафим.

— Де Бог? — натомість кричав Артем.

— Ти хочеш лишитися тут чи хочеш жити? — надривався Серафим, не зважаючи на запитання.

Артем вихоплював очима зорові образи, як хворий хапає ротом повітря. Він знав відповідь на Серафимове запитання, але він хотів додивитися до кінця це божественне видовище, ВІН ХОТІВ ЗАПАМ’ЯТАТИ ЙОГО.

Він бачив (або уявляв, що бачить) на власні очі, як поле Чорної Діри неймовірно стислося. Ось-ось буде ця точка, знаменита точка сингулярності: Чорна Діра дійде до тієї стадії, коли її гравітаційне поле збільшиться, а вона стиснеться до «далі нікуди», і тоді станеться Big Bang, Великий Вибух, від якого колись утворився Всесвіт, де ми живемо тепер.

Ще трохи, і він дочекається Великого Вибуху, і тоді час потече у зворотному напрямку і у зворотному ж напрямку трансформується часопростір. Часопростір не лінійний, а осьовий. Тому він не має ні кінця, ні початку, лише цю вісь, цю сакральну точку. Точку сингулярності.

А по тому? По тому постане новий Всесвіт.

Новий Всесвіт?

Отже, насправді, цей процес «вживання їжі та її перетравлення» — ковтання космосу Чорною Дірою — є водночас і процесом репродукції життя, світу, Всесвіту?

Невже, невже це і є той самий Акт Творення? А де ж тоді Бог?

Несподівано Артема обпекла думка: «А що, як Бога нема?»

— Що, Бога нема? — майже простогнав він і не почув відповіді.

— Серафиме, Бога нема? — розпачливо ще раз закричав він.

«Хочемо Бога! Хочемо Бога!…» — зненацька заспівав йому у вуха цей великодній піснеспів якийсь сільський церковний хор.

«Хочу Бога, хочу Бога!» — повторював за хористами Артем.

На його чолі виступив піт, і йому потемніло в очах.

«Іще трохи, зачекайте хоч мить!» — просив Артем невідомо кого — того, хто хотів повернути його до життя в районній лікарні.

Артем хотів бачити ЦЕ. Той момент сингулярності, коли часопростір помчить у зворотному напрямі, аби через більйони сонячних років знову зникнути в Чорній Дірі і знову змінити свій напрямок.

— Ли-ша-єш-ся тут чи жи-ти-меш? — долинуло здаля Серафимове.

«Чого ти надриваєшся? Невже цього нема у твоєму фолдері?» — роздратовано подумав Артем.

Відчуваючи, що втрачає свідомість, він «заковтував» у себе ту картинку Божественного акту творення, так само, як Чорна Діра заковтувала старий Всевіт, аби дати життя новому.

— Жити хочу, — ворухнув губами Артем.

Примітки

1

Second life — у перекладі з англ. — «друге життя». Словосполученням second life називається сучасний віртуальний простір, у якому нині «тусуються» мільйони «резидентів» (прим. автора).

2

Тут.: Ласкаво просимо (англ.).

3

Девелопер — запозичення з англ. Вживається на позначення нової «міждисциплінарної» спеціальності. Девелопери займаються віднайденням нових бізнес-ідей, їх розробкою (комп’ютерне програмування, будівельний проект тощо), продюсуванням (віднайдення інвестицій), реалізацією і подальшим розвитком (прим. автора).

4

CV (по-українськи читаться «сіві») — з лат. curriculum vitae: звіт (резюме) про освіту і

1 ... 30 31
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Second life (Друге життя)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Second life (Друге життя)"