Читати книгу - "Чарівник Країни Оз"

— Що я можу зробити для тебе, дитино? — запитала чарівниця.

Дороті розповіла Глінді все з самого початку: як смерч заніс її будиночок до Країни Оз, як вона знайшла друзів і які дивовижні пригоди випали на їхню долю.

— Я маю тільки одне бажання, — сказала Дороті, — чимшвидше повернутися додому, в Канзас, бо тітонька Ем точно вважає, що зі мною сталося щось страшне. Їй доведеться одягнутися в траур, але якщо врожай цього року виявиться таким самим, як попереднього, боюся, дядькові Генрі це буде не по кишені.

Глінда трохи нахилилася і поцілувала в лоб хорошу маленьку дівчинку.

— Хай у тебе все буде добре, — сказала вона. — Звісно, я можу розповісти тобі, як потрапити до Канзасу. Та за це, — додала вона, — ти маєш подарувати мені золоту шапку.

— З радістю! — вигукнула Дороті. — До того ж мені від неї вже не буде користі, а ви зможете тричі викликати на допомогу летючих мавп.

— Думаю, що саме тричі вони мені й знадобляться, — з посмішкою відповіла Глінда.

Дороті вручила золоту шапку Глінді, й чарівниця звернулася до Страшила:

— Що ви робитимете, коли Дороті покине вас?

— Повернуся до Смарагдового Міста. Оз призначив мене його правителем, і мешканці міста дуже мене полюбили. Я тільки не знаю, як перейти гору де живуть Голови, які Вміють Стріляти.

— За допомогою золотої шапки я викличу мавп, і вони переправлять вас до воріт Смарагдового Міста, — сказала Глінда. — Не варто відбирати в його мешканців такого чудового правителя.

— Хіба я чудовий? — здивувався Страшило.

— Таких правителів ще ніколи і ні в кого не було, — всміхнулася Глінда.

Тоді чарівниця повернулася до Залізного Лісоруба й запитала:

— А ви що збираєтеся робити, коли Дороті покине цю країну?

Залізний Лісоруб зіперся на сокиру і на якусь мить замислився.

— Моргуни дуже полюбили мене і хотіли, щоб я ними правив, бо їхня повелителька, Зла Чаклунка Заходу, загинула. Мені дуже сподобалися моргуни, і, якби я знову міг опинитися на Заході, я із задоволенням виконав би їхнє прохання.

— Це буде моїм другим наказом для летючих мавп, — сказала Глінда. — Хай вони перенесуть вас до Краю Моргунів. Страшило, звісно, має неймовірно гострий розум, але й ви зможете бути чудовим правителем, якщо попрацюєте над собою. Я переконана, що ви правитимете мудро і справедливо.

Потім чарівниця подивилася на великого Лева з кудлатою гривою і запитала:

— А що буде з вами, коли Дороті нас покине?

— За горою, де живуть Голови, які Вміють Стріляти, — відповів Лев, — пролягає величезний ліс, і всі тамтешні звірі обрали мене своїм царем. Якби я тільки міг туди потрапити, я був би щасливий…

— Це буде мій третій наказ летючим мавпам, — сказала Глінда, — доправити вас у той ліс. Потім, коли моя влада над золотою шапкою вичерпається, я подарую її Ватажку летючих мавп — час уже їм отримати свободу й припинити виконувати чужі накази.

Страшило, Залізний Лісоруб і Лев від усього серця подякували Добрій Чаклунці, а Дороті вигукнула:

— Ваша доброта настільки ж вражає, як і врода! Та ви не сказали мені, як потрапити додому в Канзас.

— Через пустелю тебе перенесуть срібні черевички, — промовила Глінда. — Якби ти знала, які чарівні властивості вони мають, то могла би повернутися до тітоньки Ем ще першого дня.

— Але тоді я не отримав би свої дивовижні мізки! — вигукнув Страшило. — Я і досі стримів би на тичині посеред кукурудзяного поля!

— А в мене не було б ніжного й люблячого серця, — сказав Залізний Лісоруб, — я ще й досі стояв би в глухому лісі та іржавів, іржавів…

— А я залишився б нікчемним боягузом, — промовив Лев, — і лісові звірі зневажали б мене.

— Усе це так, — погодилася Дороті. — І я рада, що змогла допомогти моїм друзям. Але тепер їхні бажання збулися, і кожен правитиме своїм краєм. Тому я можу спокійно повернутися до Канзасу. Та як це зробити?

— Срібні черевички, — мовила Глінда, — чарівні. І найдивовижніше, що вони можуть перенести людину в будь-яке місце на землі, ледве встигнеш оком змигнути. Треба тільки постукати каблуком об каблук тричі й сказати черевичкам, куди хочеш потрапити.

— Якщо це так, — зраділа Дороті, — я звелю їм перенести мене до Канзасу.

Вона обійняла і розцілувала Лева, погладжуючи велику голову. Потім вона поцілувала Залізного Лісоруба, який не міг стримати сліз, незважаючи на небезпеку заіржавіти. Потім обійняла м'якого Страшила й відчула, як при думці про швидку розлуку з милими друзями з її очей також котяться сльози.

Глінда зійшла зі свого рубінового трону, щоб поцілувати на прощання Дороті, а та подякувала їй за доброту й турботу про її друзів.

Відтак Дороті взяла на руки Тото, востаннє попрощалася з усіма, а потім тричі стукнула каблуком об каблук і звеліла срібним черевичкам:

— Несіть мене додому, до тітоньки Ем.

Тієї ж миті вона опинилася в повітрі й помчала з такою швидкістю, що тільки вітер свистів у вухах.

Срібні черевички перенесли її за три секунди, але політ припинився так раптово, що Дороті покотилася сторчголов по траві, досі не розуміючи, що сталося.

Нарешті дівчинка сіла й озирнулася навсібіч.

— Боже милий! — тільки й вихопилося в неї. Виявилося, що вона сидить посеред широкого канзаського степу, біля нового будинку, який дядько Генрі побудував після того, як старий будиночок підхопило й віднесло смерчем. Дядько Генрі доїв корів у корівнику. Тото зістрибнув із рук Дороті й помчав туди, заливаючись гучним гавкотом.

Дороті підвелася і виявила, що стоїть в одних лише панчохах. Черевички спали з ніг під час польоту й загубилися назавжди.

24. Знову вдома

Тітонька Ем вийшла з будинку і збиралася йти поливати капусту, аж раптом побачила, що їй назустріч притьмом мчить Дороті.

— Дорогенька моя! — крикнула вона, міцно притискаючи до себе дівчинку та цілуючи. — Звідки ти?

— Із Країни Оз, — статечно відповіла Дороті. — А ось і Тото. Ох, тітонько Ем, яка ж я щаслива, що знову вдома.

Дивовижна Країна Оз

1. Тіп майструє Гарбузову Голову

У Краї Лісовиків, тому, що лежить на півночі Країни Оз, жив собі хлопчик на ймення Тіп. Щоправда, його справжнє ім'я було значно довше