Читати книгу - "Пригоди Тома Сойєра"

Та Джо зовсім занепав духом, і годі було його збадьорити. Хлопця пойняла така туга за домом, що він уже насилу терпів. До очей йому підступали сльози й ладні були бризнути в першу-ліпшу мить. Гек також зажурився. Том і сам відчував на серці тягар, проте якомога силкувався не показувати цього. Він мав одну таємницю, яку до пори не хотів їм звіряти, але вирішив: якщо цей похмурий бунтівний дух не розвіється сам собою, він таки поділиться нею з товаришами. А тим часом з удаваним захопленням сказав:

— А знаєте, хлопці, я певен, що на цьому острові колись уже побували пірати. Треба обстежити його ще раз. Десь тут напевне заховано скарб. Що ви скажете, якщо ми знайдемо трухляву скриньку, повну золота й срібла, га? Одначе ця перспектива викликала дуже слабке пожвавлення, та й те згасло без жодного слова у відповідь. Том підкинув ще одну чи дві спокуси, але вони також не мали успіху. Він не знав уже, що й робити. Джо сидів чорний, як хмара, і колупав паличкою пісок. Нарешті він сказав:

— Ой хлопці, ну його, все це діло. Я хочу додому. Тут так нудно...

— Та ні, Джо, з часом ти звикнеш,— мовив Том.— Глянь, як тут риба ловиться.

— Не хочу я ловити рибу. Я хочу додому.

— Слухай, Джо, а де ще так чудово купатися?

— Набридло купатися. І якось навіть нецікаво, коли ніхто не забороняє. Ні, я таки вернуся додому.

— Ну й тюхтій слинявий! До мами він захотів!

— Еге ж, до мами! Та й ти б захотів, коли б вона в тебе була. І ніякий я тобі не тюхтій, сам ти слинявий! — І Джо тихенько зашморгав носом.

— Ну що ж, відпустимо цього плаксунчика додому, до його мамуні, правда ж, Геку? Бідолашне маля так скучило за нею! То хай собі йде. А тобі ж тут подобається, Геку? От ми й залишимось, еге?

— Еге-е,— сказав Гек без найменшого запалу.

— Я з тобою більш не розмовляю, ніколи в житті,— сказав Джо, підводячись.— Так і знай.— І похмуро пішов одягатися.

— Подумаєш! — мовив Том.— Кому ти потрібен! Чеши додому, і хай усі з тебе сміються. Пірат зашмарканий! А ми з Геком не такі плаксії, ми лишаємося тут, правда ж, Геку? Нехай собі йде, коли хоче. Обійдемось і без нього.

Та попри все те, Томові також було кепсько на душі, і він з тривогою спостерігав, як насуплений Джо одягається. Непокоїло його і те, що Гек так замислено дивиться на Джо й лиховісно мовчить. За хвилину, не озвавшись на прощання ані словом, Джо побрів по мілкому в бік іллінойського берега. У Тома защеміло серце. Він поглянув на Гека. Той не витримав його погляду й похнюпився. А тоді сказав:

— Я теж пішов би, Томе. Якось тут нудно стало, а тепер буде ще гірше. Ходімо й ми, Томе.

— Ні! Ідіть собі, коли так. А я залишаюся.

— Томе, я таки, мабуть, піду.

— Ну то йди, хто тебе тримає?

Гек почав збирати розкидану на піску одіж. Потім обізвався знов:

— Може, й ти пішов би, Томе? Подумай добре. Ми почекаємо тебе на тому березі.

— Довго доведеться чекати!

Гек понуро поплентав геть. Том стояв, дивився товаришеві вслід, і його поривало бажання відкинути свою гордість і піти й собі. Він сподівався, що хлопці зупиняться, але вони й далі брели по мілководдю. І Тома нараз огорнуло почуття самотності й порожнечі. Останнім зусиллям, він поборов гордість і помчав за товаришами, вигукуючи:

— Стійте! Стійте! Я хочу вам щось сказати! Хлопці миттю спинились і обернулися. Підбігши до них, Том почав розповідати про свою таємницю, а вони похмуро слухали, аж поки зрозуміли, що він замислив, а зрозумівши, в захваті видали індіанський бойовий поклик, сказали, що то «пречудова штука» і, мовляв, якби він розповів їм одразу, то вони б нізащо не пішли. Том тут-таки вигадав якесь пояснення, але насправді він просто боявся, що навіть ця його таємниця не затримає хлопців надовго, і приберігав її на кінець.

Усі троє весело повернулися на острів і знов заходилися пустувати, без угаву базікаючи про Томів чудовий план і захоплюючись його вигадливістю. Після ситного обіду, який складався з яєчні та риби, Том сказав, що хотів би навчитися курити. Джо підхопив цю думку: мовляв, і він охоче спробував би. Отож Гек змайстрував ще дві люльки й набив їх тютюном. Початківці зроду не курили нічого, крім самокруток з виноградного листя,— а воно ж тільки щипає язик і взагалі не вважається справжнім куривом.

Вони розляглися на траві, спираючись на лікті, й почали обережно, невпевнено попахкувати люльками. Дим мав неприємний смак і ставав кілком у горлі, але Том сказав:

— Ха, та це ж так просто! Якби я знав, то вже б давно навчився.

— І я теж,— докинув Джо.— За іграшки.

— А скільки разів, бувало, дивлюся, як люди курять, та й думаю: от би й собі навчитися,— провадив Том.— І гадки не мав, що зможу.

— Та й я так само, скажи, Геку? Ти ж чув, як я таке говорив, правда ж? Ось Гек не дасть збрехати.

— Еге ж, і не раз.

— О, а я скільки разів! — мовив Том.— Сотні разів це казав. Одного разу біля різниці... Пам'ятаєш, Геку? Тоді ще Боб Теннер там був, і Джонні Міллер, і Джеф Тетчер. Пригадуєш, Геку, як я це сказав?

— Еге ж, казав,— підтвердив Гек.— Це було якраз другого дня після того, як я загубив білу кульку... Ні, перед тим.

— От бачиш, Джо,— мовив Том.— Гек пам'ятає.

— Мабуть, я міг би курити люльку цілий день,— заявив Джо.— Мене анітрохи не нудить.

— І мене ні,— сказав Том.— Я теж би курив хоч цілий день. А от Джеф Тетчер не зміг би, на що хочете закладаюся.

— Джеф Тетчер! Та він би звалився з ніг після другої затяжки. Хай би колись спробував. Де йому!

— Певно, що звалився б. І Джонні Міллер. Хотів би я побачити, як Джонні Міллер закурить люльку!

— Ого,