Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Шлях Абая 📚 - Українською

Читати книгу - "Шлях Абая"

164
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шлях Абая" автора Мухтар Омарханович Ауезов. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 201
Перейти на сторінку:
Весь величезний табун з восьмисот коней пригнали сюди, це залишивши жодного стригуна. Тут їх наздогнали Базарали і Абилгази з своїм загоном і підкликали до себе п’ятьох жатаків.

— Беріть вашу частку і роздайте своїм,— сказали вони і виділили для сорока родин жатаків сорок дужих коней. Крім того, їм віддали ще двадцять відгульних кобилиць.

— Що буде далі, потім побачимо. Конем більше, конем менше — відповідати однаково! — сказав Базарали.— Своїми руками я все це зробив, своєю головою й відповідатиму. Нехай земляки мої, жатаки, нічого не бояться! Цих сорок коней залиште на тягло, у вас їх ніхто не шукатиме. Возитимете на них в місто сіно на продаж, купите харчів і одяг. А кобил зараз же заріжте на м’ясо! — закінчив він і відпустив жатаків, передавши привіт Даркембаю.

До ночі жигіти пригнали решту табуна в Шуйгінсу, пройшовши дуже близько повз сонний аул Такежана. Тієї ж ночі Базарали роздав коней біднякам жигитекам. Такежанівський табун був поділений між незаможними аулами, що розкинулися на широкому просторі урочищ Шуйгінсу, Азберген, Караул — до віддаленого Колденена біля Чингіських гір. Посилаючи коней, Базарали передавав кожному аулу суворий наказ: «Щоб вам і на думку не спадало тримати у себе хоч одного з цих коней для їзди й роботи! Їх можна використати тільки на м’ясо! Цієї ж ночі заріжте присланих коней. Розорив Такежана я сам, я — Базарали. Весь тягар відповідальності беру на себе. Нехай бідняки нічого не бояться і користуються тим, що нарешті попало в їхні руки!»

Початок зими завжди був найважчою порою для казахського аулу: молочний харч уже зменшився, а різати на м’ясо худоби ще не починали — вона могла ще напасти вагу. Худобу різали пізніше, коли наставала справжня зима. Тоді шкури і м’ясо посилали в місто і на виручені гроші купували чай, борошно, цукор. Восени ж навіть багаті аули різали тільки стару худобу, якій важко було зимувати. Про ці місяці казали: «Час, коли товстий стає тоншим, а тонкий і зовсім рветься».

В ці важкі дні, коли людям, які дожидалися початку зими, давалися взнаки нестатки, несподівана допомога Базарали, який прислав бідним аулам коней, врятувала їх від голоду. Наказ його був виконаний точно: в усіх аулах жигитеків-бідняків, на Шуйгінсу, Караулі, в горах Чингісу, різали присланих коней.

Величезний табун Такежана зник за одну ніч.

4

Звістка про зухвалий напад з швидкістю блискавки облетіла всі Тобикти. За кілька днів про це стало відомо далеким кереям і уакам, на заході — каракесекам, на сході — сибанам і найманам. Звістка сколихнула весь степ, немов удар землетрусу. Одні, хапаючись руками за комір на знак здивування, слухали з неприхованою тривогою, другі ж — із задоволенням, з радістю. Треті повторювали в панічному страху:

— Наші аули спіткало грізне нещастя, звалилося криваве лихо!

Пересудам не було краю:

— Такого ніколи не бувало! Ні за яких часів ніхто не відважувався на такий напад! Завжди бував розбрат і ворожнеча, але для такої пожежі потрібне невгасиме полум’я ненависті…

Справді, не тільки нинішньому поколінню Тобикти, але й старим людям не доводилося бути свідками такого розгрому. І раніше бували жорстокі напади. Всім відомі і «напад шорів», і «навала найманів», і «наскок Бури», які глибоко врізалися в пам’ять. Але то було давно. Та й за цих нападів табуни тільки забирали; ніхто не пам’ятає випадку, щоб коней геть цілком винищили, як це сталося тепер. Хоч яка сильна була ворожнеча, хоч яка велика була кривда, коней звичайно забирали тільки як заставу — до присуду або до обопільного порозуміння, повертаючи їх потім власникові.

Степова знать — аткамінери і старійшини — обурливо говорили:

— Ніхто, крім Базарали, не міг би зважитися на це. Видно, на каторзі навчився він дечого в розбійників та вбивць!

А в бідних юртах перешіптувались:

— Як тигр, на них плигнув… Нарешті побив як слід!

В очах багатьох простих, людей Базарали постав людиною, яка помстилася багатіям за кривди, образи і злидні.

Першим про напад довідався аул Такежана. Отямившись, Азимбай послав одного з табунників на зимовище під горою Шолпан з проханням прислати трьох коней. Підтримуваний у сідлі двома табунниками, він на світанку дістався батькового аулу. Голова його була перев’язана рушником, кров, що просочилася крізь пов’язку, запеклася на обличчі. Коли блідого й ослабленого Азимбая жигіти обережно знімали з коня біля юрти Такежана, на зойки й плач Каражан збіглися всі, хто був в аулі. Такежан, обнявши сина, голосно заридав. І він, і Каражан у люті кричали про помсту ворогам, про кривду, заподіяну не тільки кунанбаївцям, але й усьому родові Іргизбай. Аксакали і карасакали[21] з гнівом підтримували їх.

— Краще б нам крізь землю провалитися, ніж терпіти таку образу!.. Помстіться, не щадіть розбійників! — кричали вони.

Того ж дня поскакали гінці в усі багаті аули, до всіх великих баїв, біїв, аткамінерів, старійшин усіх родів Тобикти. Базарали одразу ж почали взивати розбійником, грабіжником. Такежанові висловлювали співчуття.

Напад викликав гнів і обурення не тільки в близьких Іргизбаю родах Тобикти: всі багаті аули сусідніх племен — Уака, Сибана, Наймана, Керея, Бури, Каракесека — сприйняли звістку про розгром Такежана як особисту образу. Більше того, злоба і заздрість, які викликав до себе і до кунанбаївців владний і зажерливий Такежан, були забуті. Здавалося, перед усіма цими багатими аулами раптом став на весь зріст один спільний, однаково ненависний усім ворог.

Уже в наступні три-чотири дні звістка про нечуваний напад дійшла й до Семипалатинська. Міські торговці-казахи, управителі найближчих до міста волостей напосідали на начальство, підтримуючи прибулих із степу скаржників. Канцелярії селянського і повітового начальників були повні-повнісінькі волосних, перекладачів, торговців, які одностайно просили заступитися за кунанбаївців.

Повітовий начальник Казанцев одразу послав в аул управителя Чингіської волості «пошту з пером». Прибуття російського стражника з шаблею і посильного повітової канцелярії страшенно налякало Кунту.

Вони не дали йому й опам’ятатися:

— Сідай на коня, їдь з нами в місто! Повітовий кличе!

В аулі Кунту були Жиренше і Бейсембі, яких він запросив до себе, як тільки дізнався про напад. Вчинок Базарали збентежив усіх трьох. Вони не могли отямитися, не знаходили виходу. Найбільше лякало Кунту те, що йому, як охоронцеві порядку в волості, доведеться відповідати перед начальством.

Він запросив також Уразбая, Абрали і Байгулака, які ще вчора були його однодумцями. Чи ж не вони ще недавно підливали масла в огонь, підбурюючи Базарали? Кунту сподівався, що верховоди таких сильних родів, як Есполат, Сактогалак, Жуантаяк будуть все-таки на його боці. Вже сама поява їх в його аулі могла б значною мірою стримати розлючений

1 ... 29 30 31 ... 201
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлях Абая», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шлях Абая"