Читати книгу - "Енеїда"

Ось Ретій в бендюгах летить!

Сього Паллант стягнув за ногу,

Ударив, як пузир, об дрогу,

Мазка із трупа капотить.

[45] Ось! ось! яриться, бісом дише!

Агамемноненко Галес.

І бистрим бігом все колише,

Неначе в гніві сам Зевес;

Вокруг себе все побиває,

Фарет, з ним збігшись, погибає,

Душі пустився Демоток.

Ладона сплющив, як блощицю,

Кричить: «Палланта-ледащицю

Злигаю я в один ковток».

[46] Паллант, любесенький хлопчина,

Скріпивсь, стоїть, як твердий дуб,

І жде, яка то зла личина

Йому нам’яти хоче чуб.

Дождавсь – і зо всього розгона

Вліпив такого макогона,

Що пан Галес шкереберть став.

Паллант, його поволочивши,

Потім на горло наступивши,

Всього ногами потоптав.

[47] За сим Авента, пхнувши ззаду,

Поставив раком напоказ;

І тут сього ж понюхав чаду

Одважний парубійка Клавз.

Хто ні сусіль, тому кабаки

Давав Паллант і всі бурлаки,

З Аркадії що з ним прийшли.

Побачив Турн собі зневагу,

Не мед дають тут пить, а брагу,

І коси на траву найшли.

[48] Зробився Турн наш бісноватим,

Реве, як ранений кабан;

Гаса, финтить своїм зикратим;

Що ваш против його Полкан!

Простесенько к Палланту мчиться,

Зубами скреготить, яриться

І гамка їсти здалека.

Уже шаблюкою махає,

Коневі к шиї прилягає,

Хитрить, як ловить кіт шпака.

[49] Паллант, мов од хорта лисиця,

Вильнув і обіруч мечем

Опоясав по поясниці,

Що Турн аж поморгав плечем;

І вмиг, не давши схаменутись

Ні головою повернутись,

Стьогнув ще Турна через лоб.

Но Турн байдуже, не скривився,

Бо, бач, булатом ввесь обшився

І був, як в шкаралупі боб.

[50] Так Турн, Палланта підпустивши,

Зо всіх сил келепом мазнув;

За русі кудрі ухвативши,

Безчувственна з коня стягнув;

Кров з рани джерелом лилася,

В устах і в носі запеклася,

Надвоє череп розваливсь;

Як травка, скошеная в полі,

Ув’яв Паллант, судеб по волі;

Сердега в світі не наживсь!

[51] Турн сильно злобною п’ятою

На труп Палланта настоптав,

Ремень з ладункой золотою

З бездушного для себе зняв;

Потім сам на коня схватився,

Над мертвим паничем глумився

І так аркадянам сказав:

«Аркадці! лицаря возьміте,

В ралець к Евандру однесіте,

К Енею що в союз пристав».

[52] Таку побачивши утрату,

Аркадці галас підняли,

Клялися учинить одплату,

Хоча би трупом всі лягли;

На щит Палланта положили,

Комлицькой буркою прикрили,

Із бою потаскали в стан.

О смерті князя всі ридали,

Харциза Турна проклинали.

Та де ж троянський наш султан?

[53] Но що за стук, за гомін чую?

Який гармидер бачу я!

Хто землю так трясе сирую?

І сила там мутить чия?

Як вихрі на пісках бушують,

В порогах води як лютують,

Коли прорватися хотять;

Еней так в лютім гніві рветься,

Одмстить Палланта смерть несеться,

Сустави всі на нім дрижать.

[54] До лясу! Турна розбишаки,

Вам більше рясту не топтать!

Вам дасть Еней міцной кабаки,

Що будете за Стіксом чхать.

Еней совавсь, як навіжений,

Кричав, скакав, мов віл скажений,

І супротивних потрошив:

Махне мечем – врагів десятки

Лежать, повиставлявши п’ятки;

Так в гніві сильно їх локшив!

[55] В запалі налетів на Мага,

Як на мале курча шулік;

Пропав навік сей Маг бідняга,

Порхне душа на другий бік;

Видючой смерті він боявся,

Енея у ногах валявся,

Просив живцем в неволю взять;

Но сей, коп’єм наскрізь пробивши

І до землі врага пришивши,

Других пустився доганять.

[56] Тут на бігу піймав за рясу

Попа рутульського полку,

Смертельного задавши прасу,

Як пса покинув на піску.

Погиб тут также храбрий Нума,

Убив Сереста, його кума,

Тарквіту голову одтяв;

Камерта висадив з кульбаки,

Ансура в ад послав по раки,

А Луку пузо розплатав.

[57] Як задавав Еней затьору

Всім супостатам на заказ,

Як всіх калічив без розбору

І убивав по десять враз:

Лігар з Лукуллом поспішають

І в тарадайці напирають

Енея кіньми потоптать.

Но тут їх доля зла наспіла,

І душі сих братів із тіла

Пішли к Плутону погулять.

[58] Так наш Еней тут управлявся

І стан свій чистив од врагів;

Прогнавши супостат, зближався

До города свого валів.

Трояне, вилазку зробивши,

Латинян к чорту протуривши,

З Енеєм вкупу ізійшлись.

Здоровкалися, обнімались,

Розпитовались, ціловались,

А деякі пить прийнялись.

[59] Іул як комендант ісправний

Енеєві лепорт подав,

Як війська ватажок начальний

Про все дрібненько розказав.

Еней Іула вихваляє,

Потім до серця прижимає;

Цілуєть люб’язно в уста.

Енея серце трепетало,

Воно о сині віщовало,

Що він надежда не пуста.

[60] В се врем’я Юпітер, підпивши,

З нудьги до жінки підмощавсь,

І морду на плече склонивши,

Як блазень, чмокавсь та лизавсь;

Щоб більше ж угодить коханці,

Сказав: «Дивися, як троянці

Од Турна врозтіч всі летять;

Венера пас перед тобою:

Од неї краща ти собою,

До тебе всі лапки мостять.

[61] Моє безсмертіє ярує,

Розкошних ласк твоїх бажа;

Тебе Олімп і світ шанує,

Юпітеру ти госпожа.

Захоч – і вродиться все зразу,

Все в світі ждеть твого приказу,

За твій смачний і ласий цмок…»

Сказавши, стиснув так Юнону,

Що трохи не скотились з трону,

А тілько Зевс набив висок.

[62] Юнона, козир-молодиця,

Юпітеру не піддалась;

Бо знала, що стара лисиця

На всякі штуки удалась,

Сказала: «О, очей всіх світе,

Старий олімпський єзуїте!

З медовими річми сховайсь.

Уже мене давно не любиш,

А тільки п’яний і голубиш.

Одсунься геть – не підсипайсь.

[63] Чого передо мной лукавиш,

Не дівочка я в двадцять літ,

І теревені-вені правиш,

Щоб тільки заморочить світ.

Нехай все буде по-твоєму;

Дай тілько Турнові моєму

Хоть трохи на світі пожить;

Щоб міг він з батьком повидаться

І перед смертю попрощаться;

Нехай – не буду більш просить».

[64] Сказавши, в Йовиша вп’ялася

І обняла за поперек,

І так натужно простяглася,

Що світ в очах обох померк.

Розм’як Зевес, як після пару,

І вижлуктив підпінка чару,

На все ізвол Юноні дав.

Юнона в котика з ним грала,

А в мишки так залескотала,

Що аж Юпітер задрімав.

[65] Олімпськії во всяку пору

І грім пускающий їх пан

Ходили голі без зазору,

Без сорома, на кшталт циган.

Юнона, з неба увильнувши,

І гола, як долоня, бувши,

По-паруб’ячу одяглась;

Кликнувши ж в поміч Асмодея,

Взяла на себе вид Енея,

До Турна просто понеслась.

[66] Тогді пан Турн