Читати книгу - "Нарис загальної історії"

перигорська культура, солютрейська культура, мадлен тощо, — стосувалася не виду, а його європейських представників. Європейський культурний ареал існує вже тридцять п’ять тисяч років. Його об’єднав у єдину політію лише на якийсь десяток років Наполеоном! Римляни в період найвищого ступеня своїх імперських здобутків мали в своїй імперії не більше половини Європи. Це докорінне роз’єднання між культурою й імперією найхарактерніша риса європейської історії, можливо, навіть єдина риса, що вирізняє виключно її. Її значення та її дивність такі, що нам хотілося б пов’язати їх із такими ж самими географічними умовами прямої дії, як і у випадку з Китаєм. Але ми не бачимо й найменшої шпаринки, яка давала б змогу стверджувати, що відцентрові сили в Європі були такі потужні, що відвертали від будь-яких спроб завоювання. Римлян зупинили не відцентрові сили за Ельбою в їхньому неминучому просуванні до Одеру, а кривава поразка в Тевтобурзькому лісі в 9 р. н.е. та політичне розв’язання встановити кордони на Рейні й Дунаї. Карл Великий і його наступники не встояли не через відцентрові сили, а через брак засобів.

Можна наводити й інші пояснення. Три обставини зовсім різного характеру з’являються одна за одною і затримують, потім запобігають і нарешті перешкоджають здійсненню політичного об’єднання. Перша з них — це льодовиковий період, у результаті якого льодовиками ще десять-дванад-цять тисяч років тому була вкрита значна частина Європи, що затримало неоліт на кілька тисячоліть. Ця затримка проявляється дедалі яскравіше мірою віддалення від Середземного моря та наближення до Скандинавії. Нам відомо, що між початком неоліту та його імперським завершенням лежить проміжок часу в п’ять-сім тисяч років. За цією міркою, середземноморська Європа досягла імперської зрілості на перетині II й І тисячоліть до н.е., Центральна Європа досягла її на початку християнської ери, а Північна Європа — майже на тисячу років пізніше, коли різко заявили про себе вікінги і з’явилися на сцені слов’яни. Ця відносна затримка з причини четвертинного зледеніння позначилася на другій обставині — повному перенесенні центра ваги європейської історії до Середземномор’я та втягнення її до культурної орбіти Близького Сходу. Фактично, традиційна європейська історія по-справжньому починається тільки з падінням Римської імперії та після гігантського руху зі сходу на захід. Третя обставина цілковита випадковість, а саме те, що європейський політичний світ, який походив з феодалізму, опинився включеним в олігополярну трансполітію, стійку до будь-якої спроби імперської диверсії.

Індійський і азійський ареали посідають проміжне місце. Індійський ареал більше тяжіє до китайської моделі. Рух до імперії здійснюється дуже різними шляхами, хоча й паралельно по обидві сторони, і досягає логічного завершення в одному й тому самому столітті — при Ашоці (бл. 268-232 рр. до н.е.) і в 221 р. до н.е. Але географічні умови Індії, сприятливі до замкнення на собі відносно зовнішнього світу, підсилюють також відцентрові сили. Індо-гангська система різко контрастує з масивом Декану. Клімат і спосіб рільництва зосереджують населення по периметру субконтиненту. Русла та напрямок річок заважають рухові й майже унеможливлюють його через водний режим, що визначається мусоном, принаймні в Декані. Урешті-решт, континентальний характер проявляється тим більше, що узбережжя мало придатне для судноплавства, навіть звичайного прибережного.

На Близькому Сході відбувається переважно розсіяння. Його спричиняють не відцентрові сили, а клімат з характерною для нього посухою та нерівним розподілом водних ресурсів. Рільництво в цих зонах стихійно й невмолимо звертається до оазної моделі. Такий режим характеризується замкненістю й ізоляцією, а також значними труднощами в сполученні. Пустелі між оазами мають також важливе воєнне значення, що підтвердили бої Другої світової війни в Північній Африці. Утримувати пустелі неможливо, і це дає змогу нападникові просуватися на величезні відстані та вимагає від військ різких наступів чи відступів на сотні й тисячі кілометрів. Агресорові достатньо напасти тільки на одну оазу одночасно з огляду на дуже високу вартість об’єднання оаз. Йому достатньо бути лише трішки сильнішим за найпотужнішу оазу, щоб забезпечити собі вражаючі завоювання. Цю перевагу врівноважує така ж сама перевага, яка надається новому агресорові. Результатом стає типове для цього ареалу чергування між гігантськими завоюваннями імперського характеру та розпорошенням на безліч політій.

І ще один приклад, не схожий на всі інші. Римська імперія не відповідає жодному культурному ареалові. У ній об’єднані елементи трьох ареалів, близьких до Середземноморського басейну: уламок сахарського ареалу, який уникнув перетворення на пустелю, південна та західна частини європейського ареалу, західна частина азійського ареалу. Винятковість Римської імперії мала важливі історичні наслідки. У певному сенсі Римська імперія ніколи не повинна була б виникнути, і її нелогічне виникнення мало привести її до остаточного розпаду. Вона вочевидь затримала імперіалізацію Європи, перед тим як непрямо сприяти провалові такого процесу. Вона забезпечила сполучення сходу й заходу через Середземне море, і це мало вирішальне значення для формування європейської цивілізації. Вона стала вирішальним чинником для перемикання історії на Близькому Сході та в Європі зі сходу на захід після тисячоліть її руху в протилежному напрямку.

Імперія як імовірна трансполітія

Умови тривалості імперії мають морфологічний і політичний характер. Морфологія визначає принципи єдності та злагодженості імперського суспільства. Апарат політичної влади має бути здатним постійно контролювати завойовану країну та відвертати чи подавляти будь-які спроби відділення. Фінансово він залежить від технічних і економічних обмежень, тоді як його потреби визначаються обставинами, які не спроможні врахувати ці обмеження. Такий непідвладний волі розрив між потребами й ресурсами змушує кожну імперію жити постійно або майже постійно не за своїми можливостями. З іншого боку, на цей апарат діють відцентрові сили, яким колись уже неможливо буде опиратися, а ще впливає неминуче ослаблення центру, тож, рано чи пізно периферія бере гору над ним. Морфологічні процеси можуть докорінно різнитися між собою — залежно від імперії. Але в усіх них є дві спільні ознаки: з одного боку, вони не залежать від імперії як такої; а з другого — морфологічні процеси так само добре й навіть краще підходять до набагато менших спільнот, ніж імперія. Перша обставина веде до того, що групи населення, включені до імперії, не мають у ній жодної потреби, аби жити «в суспільстві». Друга вказує на те, що сам по собі розпад імперії не ставить жодної морфологічної проблеми. Щоб краще