Читати книгу - "Навіщо Україні НАТО"

Слід наголосити, що серйозною перевагою України, крім її унікально важливого геополітичного розташування, є її розміри. Однією з перешкод прийому до НАТО країн Балтії становив той факт, що їхня територія не надає необхідної «стратегічної глибини» для організації ефективної оборони. Невелику, притиснуту до моря територію цих країн фізично досить важко захищати. Геополітичне становище України має ту перевагу, що Україна володіє стратегічною глибиною території. Територія України є достатньо великою та придатною для оборони. У разі підтримання союзницьких відносин з сусідніми країнами стратегічна глибина оборони України ще більш подовжується.

Українська оборонна організація разом із недоліками має й свої переваги. Загрожена ситуація в галузі безпеки України виробила звичку в українського суспільства та частини політичного і військового керівництва покладання на власні сили. На противагу цьому, країни Вишеградської трійці (Польща, Чехія, Угорщина) очікували від вступу до НАТО захисту «від усіх бід» і не розвивали власне оборонне мислення. Для цих країн НАТО був уже сам по собі вирішенням проблем безпеки, а не структурою, в межах якої вони самі мали їх розв'язувати.

Таким чином, Україна завдяки своїм розмірам, стратегічному геополітичному розташуванню та військовим можливостям здатна посісти достойне місце в системі загальноєвропейської безпеки, що відповідатиме масштабу та можливостям країни. Україна може зробити значний військовий внесок до НАТО, на відміну від кандидатів на вступ до НАТО «хвилі» 2002 року.

Завдяки інтеграції України до НАТО політична Європа отримує в цілому завершені форми. Поза політичною Європою залишиться лише Росія, що є євразійською державою, та поки що «васальна» щодо Росії Білорусь. Далі розширення Європи можливе лише в разі залучення держав Кавказу. Отож, найімовірніше, вступ України, Грузії і, можливо, Азербайджану до НАТО буде «останньою фазою» розширення Європи. Така завершеність сприятиме зменшенню конфліктного потенціалу в Європі, оскільки суперечності між євроатлантичною спільнотою і Росією вже не матимуть такого грунту, як невизначеність геополітичної належності інших держав.

Вступ України до НАТО зніме проблему силового протистояння в Чорному морі, оскільки зробить його фактично внутрішнім морем країн-членів НАТО.

Для України дуже важлива надійність союзницьких відносин. Слід наголосити, що упродовж понад півстоліття свого існування НАТО демонструвала готовність захищати своїх союзників. Ця готовність була очевидною і для сторонніх сил, зокрема для СРСР, і тому запобігла розв'язанню третьої світової війни.

США, як провідний за військовими і політичними ресурсами член НАТО, відкидають можливість існування «геополітичної угоди» з Росією про перехід України або інших держав регіону до сфери впливу Росії та заявляють про тверду підтримку суверенітету та територіальної цілісності України.

Стратегічна концепція НАТО, затверджена главами держав і урядів 1999 р., у статті 37 зазначає, що «Україна посідає особливе місце в євроатлантичному просторі безпеки і є важливим і цінним партнером у справі розвитку стабільності та спільних демократичних цінностей. НАТО зобов'язується й надалі зміцнювати своє особливе партнерство з Україною на засадах Хартії НАТО-Україна... Альянс продовжує підтримувати суверенітет і незалежність України, її територіальну цілісність, демократичний розвиток, економічне процвітання та її без'ядерний статус, які НАТО вважає важливими чинниками стабільності та безпеки в Центральній і Східній Європі, а також у Європі загалом».

Однією з головних проблем здійснення євроатлантичної інтеграції України є небезпека виявитися втягнутою у військовий конфлікт на захист своїх союзників. Це є природним продовженням отримання гарантій безпеки з боку інших держав-членів НАТО. Однак, як показує досвід, країни НАТО, насамперед європейські, майже не брали участі у військових діях, виступаючи на захист своїх союзників. Значний політичний та військовий потенціал НАТО убезпечує його членів від частого застосування Статті 5 Вашингтонського договору про захист своїх союзників. Основні збройні конфлікти «холодної війни» відбувалися поза територією членів НАТО, на територіях країн так званого «третього світу».

Жоден здоровий патріотичний політик не зможе піти на збереження умов для зовнішнього втручання у внутрішні справи України, за умови існування адекватної альтернативи у вигляді НАТО. Цією альтернативою вже скористалися 10 країн Східної Європи, і, що цікаво, жодна про те не жалкує.

Відносини України з НАТО є найбільш результативні з тих, що їх має Україна з іншими міжнародними організаціями світу. Співпраця між Україною і НАТО поступово збільшувалася, розвиваючись від поодиноких контактів на початку 90-х рр. до широкої співпраці з цілого спектру проблем. Ключові досягнення співпраці у сфері безпеки між Україною і НАТО було зроблено у 1997 р. (створення кризового консультативного механізму Україна-НАТО), у 2002 р. (проголошення Україною наміру приєднатися до НАТО та підписанні нею Плану дій Україна-НАТО) та у 2005 р. (початок Інтенсивного діалогу з НАТО у питаннях членства).

Контакти між Україною та НАТО започатковано восени 1991 р. Період поступового налагодження зв'язків, без залучення механізмів взаємних зобов'язань, тривав до 1994 р. Того року НАТО ухвалив попереднє рішення про початок розширення Альянсу на окремі країни Центральної Європи. Лише тоді країни Заходу нарешті усвідомили, що Україна — це всерйоз і надовго, та зрозуміли шанси для безпеки в Європі, які надає співпраця з Україною.

Розвиток відносин Україна-НАТО започаткувався створенням низки структур та механізмів для спільного співробітництва.

8 лютого 1994 р. Україна першою з країн СНД підписала Рамковий документ програми НАТО «Партнерство заради миру» (ПЗМ), спрямованої на співробітництво з НАТО країн, які не є або поки не є членами НАТО. Членами Програми ПЗМ є майже півсотні держав Європи, Азії та Північної Америки. Співробітництво в рамках Програми «Партнерство заради