Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Ніжно відданий Декстер 📚 - Українською

Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ніжно відданий Декстер" автора Джеффрі Ліндсей. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 76
Перейти на сторінку:
живий. — помітила вічно практична Дебора.

— Нас обдурили. Його взяли кубинці.


— Які кубинці? Ти ж говорив про Ель-Сальвадор.

— У ті далекі часи за всіма сферами в Латинській Америці стояли кубинці. Вони підпирали одну сторону так само, як ми — іншу. І їм був потрібен наш доктор. Я ж сказав, ця людина була унікумом. Отже, захопивши доктора Данко, вони спробували звернути його у свою віру. Кубинці помістили доктора на острові Пен.


— Це якесь пристанище? — запитав я.


Чатскі пирхнув.

— Найостанніше пристанище, я б сказав. Острів Пен один із найсуворіших в'язниць у світі. Доктор Данко славно провів там час. Кубинці натякнули йому, що його здали ми, і він зламався. Кілька років по тому до них потрапив один із наших хлопців. Коли він знову з'явився, то був таким же. Ні рук, ні ніг. Нічого. Просто шматок м'яса. Доктор відмінно потрудився. І ось тепер... — Кайл знизав плечима. — Або вони його відпустили, або він зумів втекти. Не має значення. Він знає, хто його підставив, і у нього є список.


— У ньому і твоє прізвище? — запитала Дебора.


— Можливо.


— А Доукс? — поцікавився я, адже я теж був практичною істотою.


— Можливо, — повторив він, що, погодьтеся, не було дуже корисним. Всі ці відомості про Доукса, звичайно, були цікавими, але я знаходився тут по іншій причині. — Одним словом, ось проти кого ми йдемо. — закінчив Чатскі.


Нікому з нас нічого було на це сказати, включаючи і мене. Я прокрутив почуте й так і сяк у надії виявити щось таке, що можна було б обернути проти Доукса. І я зізнаюсь, що на той момент нічого не знайшов, що було принизливо. Однак я почав краще розуміти нашого дорогого доктора Данко. Отже, він спустошений зсередини. Хижак в овечій шкурі. І він знайшов спосіб спожити свій талант на велике, добре діло — зовсім, як наш старий, добрий Декстер. Але тепер він зійшов із рейок і став просто ще одним хижаком, і неважливо що до цього його призвело.


Дивно, але з цим прозрінням у киплячий котел темної підкірки Декстера сунула ніс ще одна думка. Легка фантазія стала набувати більш чіткі обриси і почала здаватися гарною ідеєю. Чому б не відшукати доктора Данко і не провести з ним Темний Танець? Він, подібно іншим у моєму списку, був просто злетівшим із котушок хижаком. Ніхто, навіть Доукс, швидше за все не буде нічого мати проти його кончини. Якщо раніше я лише мимохідь міркував про можливість відшукати доктора, то тепер завдання дійшло невідкладного характеру, зменшивши моє засмучення у зв'язку з неможливістю закінчити справу з Рейкером. Отже, він був схожим на мене, чи не так? Подивимося щодо цього. По моїй спині прокотилася хвиля холоду, і я раптом відчув, що згорав від бажанням зустрітися з доктором і обговорити його роботу більш глибинно.


Вдалині я почув перший гуркіт грому — наближалася післяполуднева гроза.


— От дідько! — вигукнув Чатскі. — Невже буде дощ?


— Кожен день в цей час. — сказав я.


— Погано. До початку дощу треба щось зробити. Твій хід, Декстер.

— Мій? — вимовив я, перервавши свої роздуми про медичного дисидента. Я погодився, щоб сюди приїхати, але про якісь реальні дії ми не домовлялися. У машині сиділо два загартованих у боях воїна, тож нащо піддавати небезпеці делікатного Декстера? Який сенс?


— Ти, — сказав Кайл, — Мені треба залишитися і подивитися, що станеться. Якщо це він, я з ним розберуся. Що ж до Деббі... — Чатскі посміхнувся їй, незважаючи на те, що вона насуплено на нього дивилася. — то вона дуже схожа на копа. Ходить як коп, дивиться як коп і може спробувати виписати йому штрафну квитанцію. Доктор вирахує її з відстані в милю. Тож, підеш ти, Декс.


— І піду нащо? — запитав я, і не буду приховувати, що досі відчував праведне обурення.


— Просто пройди разок повз будинок, по cul-de-sac14 і назад. Тримайте очі і вуха відкритими, але постарайтеся при цьому не бути занадто помітним.

— Я не знаю, як бути помітним. — буркнув я.


— Чудово. У такому випадку це для тебе раз плюнути.


Було ясно, що ні логіка, ні моє цілком виправдане роздратування позитивних результатів не принесли б, тож я відкрив дверцята, вийшов sз машини, проте від прощального пострілу все ж не відмовився. Схилившись до вікна Деб, я сказав:


— Сподіваюся, що залишуся в живих і буду мати можливість про це пошкодувати. — і ледве я встиг це вимовити, як поруч прогримів послужливий гуркіт грому.


Я попрямував у бік будинку. Під ногами шаруділо листя, на тротуарі валялася пара картонних упаковок від соку, що колись мали послужити ланчем для дітлахів. На галявину вискочила кішка і почала лизати лапи, поглядаючи на мене з безпечної відстані.


У будинку, поряд з яким стояло кілька машин, змінилася музика і хтось прокричав: «Ууу!». Мені було приємно усвідомлювати, що хтось прекрасно проводив час, коли я рухався назустріч смертельній небезпеці.


Я повернув наліво і почав описувати криву навколо cul-de-sac. Я глянув на будинок зі стоячим перед ним фургоном, і моя душа наповнилась гордістю через те, як непомітно я виконував своє завдання. Газон був недоглянутим, а на в'їзній алеї валялося кілька промоклих газет. В моєму полі зору не було частин пошматованого тіла, і ніхто не вискочив із дверей з метою прикінчити мене. Але коли я проходив повз будинок, то почув, як телевізор голосно шпарив по-іспанськи. Йшла якась телевізійна гра. Чоловічий голос перекрив істеричні крики ведучого, пролунав дзвін посуду. Сильний порив вітру приніс із собою не тільки перші великі краплі дощу, але і запах аміаку, який йшов із дому.


Я продовжував шлях повз будинок по напрямку до автомобіля. З неба впало кілька великих крапель, і знову прогримів грім. Однак злива затримувалась. Я забрався в машину.

— Нічого жахливо зловіщого, — доповів я. — Траву на газоні треба було б підстригти, а з будинку тхне аміаком. Звідти ж доносяться голоси. Або він розмовляє сам із собою, або там народу більше, ніж одна персона.

— Аміак. — сказав Чатскі.

— Так, думаю воно. Напевно просто чистячі засоби.


Кайл похитав головою.

— Хімчистки не використовують аміак, запах занадто сильний. Але я знаю, хто може це використовувати.

— Хто? — запитала Дебра з вимогою.

1 ... 29 30 31 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ніжно відданий Декстер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ніжно відданий Декстер"