Читати книгу - "Шалена"

кажу я, вивільняюсь і біжу за нею. Ну, «біжу» – це голосно сказано, скоріше шкутильгаю. П’ятнадцятисантиметрові підбори не створені для бігу. Можливо, для сидіння. Сидіння й попивання «Сексу на пляжі». Пробігши всього лише кілька кроків, я здаюсь.

– Ні, не хвилюйся, – гукає Бет через плече. – У нас усе буде добре, правда ж, Ерні?

– Може, тебе підвезти до міста, Алвіно? – кричить Амброджо їй навздогін.

– Ні, дякую, – долинає її голос. – Тут не так уже й далеко.

Ми бачимо, як її спина зникає за рогом.

– Ти взагалі знаєш, куди йдеш? Ти загубишся! – сміється він.

– Для цього вигадали «Ґуґл мепс»!

Він повертається до мене й шепоче під ніс:

– Ти впевнена, що вона зможе подбати про Ерні? Твоя сестра не дуже схожа на Мері Поппінс.

Я щосили тримаюся, щоб не загорлати щосили «Ні!».

– З ним усе буде гаразд.

І з цим вона йде. Я дивлюся на те місце на патіо, де щойно стояла Бет. Тепер мене справді кинуло в піт. Я уявляю, як моя засмага зараз почне стікати по ногах жахливими патьоками. Перевіряю – не тече. Я зіщулююсь і прямую назад у віллу.

– Агов, ти куди?

– До ванни, – кажу я, не зупиняючись.

– Ну добре, повертайся, коли закінчиш, – кричить він. – Є ідея.

* * *

Серйозно, я не можу читати це довбане лайно. Гепаю книгою об стіл і зсутулююся на стільці. Роман, який дала мені Бет, жахливий. І що мені тепер робити? Очевидно, уникати Амброджо.

Цей чоловік – ходяча реклама «Віагри». Серйозна перепона. Зазвичай я скористалася б шансом стрибнути до ліжка, але тільки не так. Не тоді, коли граю Бет. Це не одне й те саме.

Я оглядаю бібліотеку Бет – за стелажами книжок не видно стін. Половина з них – італійською, певне, то книжки Амброджо: Макіавеллі, Данте, Томазі ді Лампедуза. Решта – англійською, але не сказала б, що це – хороші новини. Я відкидаю всі книжки з рожевими візерунчастими буквами на корінцях, припускаючи, що то солодкаві жіночі романи. Від романтичних історій мене нудить, сумніваюся, що я належу до їхньої цільової аудиторії. Якщо я збираюся прочитати роман, то хочу, щоб він був закрученіший за удава і з удвічі більшою пащекою. Він має спричинити зупинку серця й проковтнути мене цілком. Боюся, це навряд чи стосується жіночих романів і того дівчачого лайна, яке написала Бет, – «Поганець і тампони» чи «Буревій кохання».

На полиці є невеликий розділ книжок, які дають мені надію, але коли я дістаю одну з них, то виявляється, що це еротична література. Дамські еротичні романи видавництва «Арлекін». «Мілз енд Бун». «Безсердечна», «Ризикована справа», «Несамовита леді Фелсем». І це ще називають еротикою? Тут же навіть картинок немає. Я не розумію. Та що з нею таке? У Бет найгірший літературний смак з усіх, кого я знаю. І вона ще називає себе письменницею? Пффффф. Коли ми були менші, ми любили читати одна одній: Енід Блайтон, Роальд Даль, Беатрікс Поттер. Тепер здається, що це було мільйон років тому. Тепер здається, що то була просто далека мрія. Колись мені подобалося читати готичні страхіття. Їй подобалися тварини, що говорять, і північні бенкети.

Я б убила за примірник класики – «Лоліти», «Психо» чи «Мовчання ягнят». Я змахую пил із корінців старовинних коричневих книг, забутих у кутку. Мені подобається запах старого паперу. Було б так легко спалити це місце. Цих книг не читали дуже-дуже давно. Шекспір. «Усе добре, що добре закінчується», «Віндзорські витівниці», «Зимова казка», «Макбет». Дістаю «Шотландську п’єсу» й розгортаю її навмання. Леді Макбет:

Стать мою жіночу Змініть, від голови до п’ят наситьте Злобою лютою, згустіте кров, Не допускайте жалощів до серця, Щоб наміру жорстокого мого Й рішучості незламної природа Не похитнула каяттям. До персів Моїх прилиньте, оберніть у жовч Їх молоко, о демони убивства, Хоч де б ви злу служили[59].

Прекрасно, мені подобається її стиль. Хоча не розумію, нащо вона розводиться про «каяття». Леді Макбет – шикарний персонаж. У неї є яйця. Вона не боїться боротися за те, чого хоче, як Гілларі Клінтон. У наші дні це рідкість. Я можу лише захоплюватися нею.

Закриваю книгу і ставлю її назад на полицю. Поряд стоїть «Отелло» – моя улюблена п’єса. Я розгортаю книгу з кінця:

Венеції я добре послужив — Це знають всі. Та мова не про те. Я маю ось яке до вас прохання: Коли ви будете писать в сенат Про всі оці страхіття, то про мене Ви напишіть лиш те, який я є; Не зменшуйте провини і навмисне Не перебільшуйте. А напишіть, Що я кохав без розуму й без міри, Що піддававсь я ревнощам не легко, Але, піддавшись, жодних меж не знав[60].

О Боже, замовкни, Отелло. Який ідіот! «Що я кохав без розуму й без міри…» Бла-бла-бла. Лайно. Він просто вбив свою жінку, ото й увесь сказ. Нестриманий ревнивий довбень. Він заслуговував на смерть… Мабуть, Яго – найкращий персонаж у цій п’єсі. Він був розумним. Він був жартівником. Яка харизма! Це він мав бути головним героєм. Чому п’єсу не назвали «Яго»? Тут Шекспір дійсно дав маху.

Кидаю книгу назад на стіл. Досить із мене стресу. Трагедія мені зараз не потрібна. Замовлю вранці поезії на «Амазоні», щось для підняття бойового духу, типу Зіґфріда Сассуна.

– Бет! Бет!

Чую в передпокої голос Амброджо.

– Бет!

Чорт. Він ближче.

– Бет!

І ще ближче.

Я витягаю стілець – ніжки гучно скриплять по кахлях – і ховаюся під столом. Я чую його кроки за дверима. Притягаю до себе стілець, повільно, тихенько, він мене затуляє. Затамовую дух. Амброджо прочиняє двері.

– Шекспір? – каже він сам до себе. Певно, він побачив «Отелло» на столі.

Упс. Якщо я збираюся зійти за Бет, треба видаватися трішки тупішою…

Мені видно його ноги й нижню частину щиколоток. Італійські туфлі. Чутно, як він дихає. А він мене бачить? Нарешті він розвертається та йде з кімнати. Його кроки відлунюють у коридорі. Це дивно. І скільки мені ще тут сидіти? У мене вже шию зсудомило. Моя сестра зі мною не розрахується. Куди, в біса, вона пішла?

Я виповзаю з-під столу, потираючи шию. Валюся на стілець. Я була на волосинці. Він майже піймав мене. А що, якби піймав? Тоді в цю мить ми б уже трахалися на старовинному горіховому столі вісімнадцятого століття. О Боже, як я хочу трахнути його. Навіть його щиколотки виглядають сексуально. Але мені з голови не йдуть слова Бет: «Тієї ночі в Оксфорді