Читати книгу - "Чужинець в Олондрії (ЛП)"

З олондрійського альманаха Супутник ліхтарниката з загальної енциклопедії, запис про ангелів:

Ангели. Галюцинації.

Колись вважалося, що ангели є духами померлих і володіють знаннями про Потойбіччя; у наш час під цим поняттям розуміють виключно витвори людського розуму, який втратив душевну рівновагу через хворобу, шоковий стан або внутрішні розлади. За часів повсюдного невігластва і правління культу Авалеї хворих осіб воліли вшановувати як святих, а не лікувати й повертати до здоров'я. Наслідками ставали страждання та безумство. Поклоніння ангелам, а рівно ж геомантія і читання таубеля, було заборонене і почало кваліфікуватися як злочин у 939 році.

939-му. Через три роки після того, як мій метр покинув Олондрію.

Відбув безрезультатний похід до Бібліотеки Бейна.

Повна відсутність книжок про ангелів. Я підкріпився в кав'ярні кавою й смаженою яловичиною і доїхав екіпажем до великої будівлі з колонами. Як часто я ходив її залами у щасливіші дні! Тепер я чіплявся за поруччя, аби видертися сходами на сьомий поверх. Тут, у книгозбірні рідкісних і духовних видань, перелистав трактати про магію та підручники з теології. Подекуди натрапляв на слово, на рядок, які, здавалося, обіцяли відкриття. «Можливо, на вибір Бреймом професії вплинула його мати, яку шість років одвідував ангел». «Зі слів Ангела з Беродресса, як повідомляє його глашатай Герна, ніколи не буде створено машину, здатну літати». Але я не знайшов жодних трактатів, жодних аргументів, жодних пояснень. Тільки невеличкий білий томик, Коштовності з Каменю, для Настанови й Піднесення Спраглих Сердець, який повторював те, що я читав у Супутнику — мовляв, ніяких ангелів не існує, є лише хворі мізки, — і додавав кілька молитов, які мали відновити лад у свідомості.

Навіть автобіографії Лейї Теворової не було.

Я запитав про неї, підійшовши до бібліотекарської конторки на першому поверсі. Чергова бібліотекарка, темноволоса дівчина з сердитим виразом обличчя і густим рум’янцем, подивилася на мене так холодно, аж їй вії, здавалося, настовбурчилися.

Навіщо мені ця книжка?

Я відповів, що чув похвалу на адресу цього твору як одного з найвизначніших в олондрійській літературі.

— Та невже? — промовила вона, і перо в її руці завмерло. — І хто ж вам таке сказав?

— Не знаю його імені, — промимрив я. — Зустрівся з ним на торговищі прянощами. А тоді обернувся й пішов геть.

Мені б хотілося, щоб мій метр був тут.

Мені б хотілося, щоб Стен був тут.

Я не хочу бути сам.

Переді мною на столі лежить купа старої бавовняної тканини. Єдов дозволив мені взяти запинала зі скелетоподібного ліжка в студентській квартирі, які розсипалися на шматки. Щоночі я читаю, аж поки не відчую куранти, трепетання у повітрі, що сигналізує появу привида. Тоді закриваю книжку і задмухую свічку. Замикаю двері, запихаю до рота зібгану бавовняну ганчірку і зав'язую його іншою ганчіркою, аби заглушити свої крики.

Запитую себе: як довго? Як довго я зможу це витримувати?

Це не тільки світло. Світло приносить біль, але біль не є нескінченним. Коли сила болю переходить межу, я провалююся в темряву. Ні, біль — це не найгірше. Найгірше — почуття неправильності, як при розкритті злочину.

Наші два світи шкрябають одне одного, як дві половини зламаної кістки.

Мій світ змінився назавжди, зіпсований цим дотиком. Джіссавет, моя співвітчизниця, мертва. Вона зараз така ж велика, як печера, і така ж маленька, як намистинка на жіночому шалі, байдужа, як пейзаж. Вона померла і в місті, і в садах, і в безіменних лісах; на всіх великих рівнинах і морях землі її смерть лежить, як знак розпаду.

Вона приносить мені зображення зі свого минулого, як диявольський посаг. Вікно. Вулиця.

Я корчуся з болю, коли вони постають переді мною. Вони не мої.

З альманаха Супутник ліхтарника:

Коштовності з Каменю, для Настанови й Піднесення Спраглих Сердець. Книга мудрості, зібрана Івромом, Другим Жерцем Каменю, і видана Імперським видавництвом у 931 році. До сьогоднішнього дня книга витримала шість перевидань. Особливий інтерес представляють розділи, присвячені злу, що його спричиняють розкоші, неробство і пияцтво. У розділі про читання міститься вірш «І я безпорадний перед тобою, як дитина», що, як кажуть, змусив Телкана заплакати.

Івром, Жрець Каменю. Друга за порядком особа, яка несла це святе служіння. Івром народився у Бейні 883 року. Після смерті свого попередника, Першого Жерця Каменю, у 928 році прийняв на себе керівництво культом на прохання Телкана. Опублікував понад п'ятдесят книг і брошур, що пояснюють мудрість Каменю, знайдену його попередником у пустелі Ладьяніт, включаючи популярну і впливову роботу Коштовності з Каменю. Вдівець з однією дочкою, мешкає з Телканом на Благословенному Острові.

Зачинені ворота.