Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Матусин оберіг 📚 - Українською

Читати книгу - "Матусин оберіг"

1 108
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Матусин оберіг" автора Світлана Талан. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 72
Перейти на сторінку:
їхні тіла з’єдналися, злилися в одне ціле. Здавалося, що це кохання таке ж безмежне, як нескінченність простору над ними…

Наступного дня Ігор провів дівчат до міста, де вони сіли на рейсовий автобус до Луганська.

– Я телефонуватиму щодня, – пообіцяв він Олесі. – Ти лише не журися.

Олеся ладна була розревітися прямо на автовокзалі серед натовпу пасажирів на платформах.

– Я сумуватиму, – промовила вона, ледь стримуючи сльози.

– Я приїду до тебе за першої нагоди. Обіцяю!

– Ти не забудеш мене?

– Ніколи! Як я можу забути своє кохання?

Ігор пригорнув до себе дівчину, поцілував у маківку.

– Пам’ятай, що я кохаю тебе, – сказала вона.

Олеся швидко поцілувала юнака й пішла в салон автобуса. Хлопець чекав, поки автобус не зник із поля зору.

Розділ 23

У наступні вихідні Олесі довелося їхати додому. Дівчина мала намір податися до Ігоря, але мачуха зателефонувала й наполягла, щоб Олеся приїхала допомогти впоратися на городі.

– Як їсти – усі гаразд, а допомоги чекати ні від кого, – сказала їй Раїса Іванівна. – Нічого тобі там у місті дупу відлежувати, приїжджай негайно!

І Олеся поїхала. Цілий день вона приводила до ладу грядки, прийшла до хати надвечір, стомлена, з обпеченими на сонці плечима. Повернулися додому батько з Костею, тож дівчина поквапилася прийняти літній душ, щоб звільнити його для чоловіків. Олеся вдягла легкий домашній халатик без рукавів, приготувала вечерю, усіх нагодувала, помила посуд і вийшла в садок. Вона прихопила з собою мобільний телефон поговорити з коханим, не помічаючи, що за нею спостерігає Костя. Він стояв неподалік, услухаючись у кожне її слово. Коли дівчина закінчила розмову, підійшов до неї, сів поруч.

– Не спиться? – запитав він, прикурюючи цигарку.

– Зараз піду.

– З ким-то ти так приязно щебетала по телефону?

– Зі своїм хлопцем.

– О! У тебе вже є хлопець?

– Є. А тобі яке діло?

– Хотів би на нього поглянути.

– Колись познайомлю.

– Він гарний?

– Найкращий!

Олеся вирішила, що розмова закінчена, коли Костя торкнувся її почервонілого плеча пальцями.

– Болить? – спитав він.

– Трохи.

– Зачекай, я зараз змащу плечі сироваткою.

Костя приніс у склянці сироватку, став позаду дівчини, змастив плечі. Приємна рідина зняла пекучість, і дівчина подякувала.

– Усе. Я стомилась і йду спати, – сказала вона.

Дівчина хотіла підвестися, але Костя притримав її.

– Пусти! – невдоволено промовила Олеся.

– Скажи мені, ти з ним уже спала? – прошипів він їй на вухо.

– Тобі яке діло? Не пхай свого носа, куди не просять!

– Я тебе питаю: ти спала з ним?

Костя міцно тримав її за передпліччя.

– Та пішов ти!

Олеся різко підвелася, але Костя схопив її за руки, повернув до себе обличчям. Таким його дівчина ще не бачила. Він був такий злий, що їй стало страшно, злість у ньому аж клекотіла.

– Не дуркуй, Костю, відпусти, – сказала вона спокійно, намагаючись звільнитися від його цупких рук.

– Поки не зізнаєшся, не відпущу! – блиснув на неї недобрим поглядом.

– Поговорімо спокійно. Чому тебе це так цікавить?

– Бо я – твій брат і нікому не дозволю тебе ганьбити!

– Гаразд. По-перше, мене ніхто не ганьбив. По-друге, я його кохаю, а в храм кохання, де є двоє, нема входу сторонньому.

– Хто він? Звідки?

– Його звуть Ігор. З ним я познайомилась, коли їздила до колишньої виховательки в Сєвєродонецьк.

Олеся навмисно не сказала назву села, побоюючись, що Костя може й там знайти Ігоря.

– Ясно, – промовив він протяжно й примружив очі. – Останнє питання: ти з ним спала вже?

– Здається, це питання було одним із перших. Я вже тобі сказала, що це тебе не стосується.

Олеся з силою смикнула руки, але Костя їх здавив ще міцніше.

– Зізнавайся! – прошипів він їй прямо в обличчя.

– Це вже занадто! – спалахнула гнівом Олеся. – Так! Ми з ним кохалися! Почув, що хотів?! Тепер пусти!

– Сучка! – злісно кинув Костя й відпустив руки. – Підстилка! – додав вороже.

– Ненавиджу тебе! – крикнула Олеся й побігла до хати. Наступного дня надвечір, коли ще названий брат не повернувся додому, Олеся поїхала в Луганськ. Про неприємну сутичку напередодні вона розповіла Карині.

– Не розумію, що йому від мене треба? – сказала Олеся.

– А я тобі казала, що він у тебе закоханий? Казала! Напевно, так і є, бо приревнував! – відповіла подруга.

– Дурня якась! Не хочу про нього й думати!

До Ігоря Олеся приїхала на початку травня. Він зустрів її на автовокзалі в місті, і вони разом поїхали в село.

– Потрібно було щось купити на гостинець Людмилі Анатоліївні, – згадала Олеся вже в маршрутці.

– Ти будеш жити в мене, – сказав юнак. – Мама поїхала до сестри на два дні.

– А якщо повернеться? Буде незручно якось.

– Так, вона повернеться, і я вас познайомлю, – сказав Ігор.

Того літнього безвітряного вечора закохані довго сиділи у дворі під липою.

– З одного дерева липи бджоли збирають до тридцяти кілограмів меду, – сказав Ігор.

– Ого! І де наш мед? Де наші бджоли? – усміхнулась Олеся.

– Хочеш меду? Можу пригостити.

– Ні. Я хочу бути з тобою поруч, вслухатись у твій голос, відчувати тепло твого тіла.

Ігор обійняв дівчину за плечі, ніжно пригорнув до себе.

– А ти знала, що дикоросла липа зацвітає на своє двадцятиліття, а садова – на тридцятий свій рік? – запитав він.

– Ні, не знала, але якось читала, що це дерево може дожити до трьохсот років, а деякі – навіть до тисячі, – мрійливо промовила дівчина. – Уявляєш, ця липа може стати свідком не одного покоління? Нас не буде, а вона стоятиме, квітнутиме, і над нею кружлятимуть бджоли.

– Нас не буде – то будуть наші діти, онуки, правнуки. Тонкий солодкий аромат наповнював повітря, одурманював, п’янив, загострював почуття. Олесі було так спокійно й радісно на душі, що здавалося, ніби навколо них живе саме щастя, і нема більше нічого й нікого, окрім них і безмежного кохання.

– Я не хочу, щоб цей вечір закінчувався, – стиха промовила дівчина. – Ось так би весь вік сидіти поруч із тобою, вдихати п’янкий аромат липи. Мені здається, що навіть бачу цей запах!

– Моя мрійниця! – сказав він лагідно й поцілував дівчину. – Попереду в нас буде ще багато-багато таких вечорів. Ми завжди будемо разом.

– Справді? – спитала Олеся, відчуваючи, як схвильовано закалатало серце.

– Так. Ми одружимося й тоді вже ніколи не будемо розлучатися.

– Ніколи, – луною повторила вона.

– То коли ми одружимося?

– Щойно закінчу

1 ... 29 30 31 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Матусин оберіг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Матусин оберіг"