Читати книгу - "Чорний Загін"

Чатовий збив лід з лебідки. З невдоволеним скрипом, грати піднялися вгору. Як літописець Загону, я міг вийти і привітати Елмо, не порушуючи неписаних правил. Як останній дурень, я вийшов на вітер і холод.

Крізь хуртовину ледь виднілися жалюгідні тіні. Коні насилу переставляли ноги. Вершники припали до вкритих льодом грив. Тварини й люди сутулилися, намагаючись уникнути гострих пазурів вітру. Хмари пари виривалися з вуст коней та людей і вітер відразу ж відносив їх геть. Навіть сніговик затремтів би від холоду, якби йому показали таку картину.

Досі, з усього Загону, тільки Ворон бачив сніг на власні очі. Гарне привітання на службі у Леді.

Вершники наблизилися. Вони виглядали, скоріше як біженці, ніж побратими з Чорного Загону. На вусах у Елмо сяяли діаманти льоду. Решту обличчя закривали якісь лахи. Інші були настільки закутані, що я не міг відрізнити хто є хто. Тільки Мовчун відважно сидів у сідлі прямо. Він дивився просто перед себе, нехтуючи безжалісним вітром.

Проїжджаючи через ворота, Елмо кивнув.

-- Ми тут вже почали думати-гадати, -- сказав я.

Думати-гадати означає непокоїтися. Правила Загону вимагають виявляти байдужість.

-- Дорога була важка.

-- Як успіхи?

-- Чорний Загін – двадцять три, повстанці – хрін. Для тебе роботи немає, хіба що в Йо-йо легке відмороження.

-- Загребельного схопили?

Жахливі пророцтва Загребельного, його вправність в чарах і підступність на полі бою залишили Кульгавого в дурнях. Коли Леді наказала нам взяти справу в свої руки, Клин знаходився на межі катастрофи. Це рішення викликало ударну хвилю, що розійшлася по всій імперії. Капітану найманців надали війська і владу, які, як правило, довіряли тільки одному з Десяти!

Взявши до уваги, як виглядає зима в Клині, тільки шанс зловити самого Загребельного міг змусити Капітана відправити цей дозор.

Елмо відслонив обличчя і посміхнувся. Він не збирався нічого казати. Потім і так доведеться знов розповідати це Капітану.

Я поглянув на Мовчуна. На його довгому, похмурому обличчі посмішки не було. У відповідь він легенько похитав головою. Ясно. Ще одна перемога, яка перетворилася в поразку. Загребельний знов вислизнув. Можливо він змусить нас драпати вслід за Кульгавим – як пискливих мишей, що геть знахабніли й кинули виклик коту.

Та все одно, положити двадцять трьох місцевих повстанців, це Вам не коники з лайна ліпити. Шмат добре виконаної роботи, скажу я Вам. Кульгавому таке й не снилося.

Коней відвели в конюшню. В головному залі на столах з’явився глінтвейн і гаряча їжа. Я не відходив від Елмо і Мовчуна. Скоро вони розкажуть свою історію.

Головний зал Мейстрікта продувається наскрізь майже так само, як кімнати. Я обробив обмороження Йо-йо. Решта накинулася на їжу. Коли учта закінчилася, Елмо, Мовчун, Одноокий і Кастет зібралися навколо маленького столика. Невідомо звідки з’явилися карти. Одноокий поглянув на мене з-під лоба.

-- Так і будеш стояти там, встромивши палець в сраку, Док? Нам потрібна жертва.

Одноокому щонайменше сто років. Протягом всього минулого століття в Літописі згадується крутий норов поморщеного коротуна. Ніхто не знає коли він долучився до Загону. Хроніки сімдесяти років було втрачено під час битви за Урбан, коли ворог здобув позиції Загону. Одноокий відмовляється пролити світло на відсутні роки. Каже, що він не любитель історії.

Елмо роздавав. По п’ять карт кожному гравцю, з порожнім місцем включно.

-- Док! – не витримав Одноокий. – Сідай вже!

-- Відстань. Рано чи пізно Елмо заговорить, -- я постукав пером по зубах.

Одноокий був явно не в настрої. В нього з вух повалив дим. З рота з писком вискочив кажан.

-- Щось він сьогодні нервовий, -- зауважив я. Всі вишкірили зуби. Діставати Одноокого одна з наших улюблених розваг.

Одноокий не любить ходити на завдання. А ще більше не любить, коли він чогось не доганяє. Широка посмішка Елмо і добродушний погляд Мовчуна переконали його, що він пропустив щось варте уваги.

Елмо заново роздав карти, придивився до своїх з відстані кількох сантиметрів. Очі Мовчуна сяяли. Сумнівів не залишилося. Вони приготували якусь особливу несподіванку.

Ворон зайняв моє місце. Ніхто не заперечував. Навіть Одноокий ніколи не заперечує, коли Ворон щось робить.

Ворон. Після Весла від нього віє крижаним холодом. Він нагадує живого мертвяка. Люди здригаються від одного його погляду. Від нього тхне могилою. Та все одно, Сонечко обожнює його. Бліда, тендітна, легка, мов пушинка, вона тримала руку на його плечі, в той час, як він брав карти. Вона посміхалася тільки для нього.

Завжди корисно мати Ворона в грі з Однооким. Річ у тім, що Одноокий ніколи не махлює, якщо грає Ворон.

-- Вона стоїть у Вежі, споглядаючи на північ. Вона притулила витончені руки перед себе. Легенький вітерець лагідно крадеться через вікно. Він куйовдить її волосся кольору нічного неба. Сльозинка, мов діамант, сяє на лагідному вигині її щоки.

-- Нічого собі!

-- Ого!

-- Браво! Біс!

-- Щоб свиня тобі в спальний мішок опоросилася, Віллі.

Так хлопці зустрічають мої фантазії про Леді. Ці замальовки – гра, яку я інколи граю сам з собою. Дідько, хтозна, може я своїми вигадками потрапив у десятку. Тільки Десять Поневолених коли-небудь бачили Леді. Ніхто не знає бридка вона, красива, чи ще щось.

-- Сльозинка, мов діамант, сяє, кажеш? – промовив Одноокий. – Хвацько завернув. Гадаєш, вона сохне за тобою, Док?

-- Заткнися! Я з тебе ніколи не глузую.

Зайшов Лейтенант, всівся і обвів нас похмурим поглядом. Останнім часом, виявляти невдоволення, стало сенсом його життя.