Читати книгу - "Чорний Загін"

Навколо запанувала тиша. Як за помахом чарівної палички, почали з’являтися люди.

-- Закрийте кляті двері на засув! – пробурмотів Одноокий. – Лазять тут всякі. Так недовго й сраку собі відморозити. Ходи вже, Елмо.

Увійшов Капітан, зайняв своє звичне місце.

-- Розповідай, Сержант.

Капітан не надто виділяється серед інших членів нашого Загону. Занадто тихий. Занадто серйозний.

Елмо поклав карти, акуратно вирівняв їхні краї, зібрався з думками. Інколи він починає висловлюватися короткими й точними фразами.

-- Сержант?

-- На південь від ферми, Мовчун зауважив пікет. Ми обійшли їх з півночі. Атакували, як зайшло сонце. Вони спробували розсіятися. Поки Мовчун відвертав увагу Загребельного, ми зайнялися рештою. Тридцять чоловік. Двадцять трьох положили. Ми верещали мов навіжені, мовляв обережніше, не задіньте шпигуна. Загребельний накивав п’ятами.

Хитрощі – основа діяльності нашого Загону. Ми хочемо, щоб повстанці повірили, що в їхніх лавах безліч наших шпигунів. Це паралізує їх комунікації й ускладнює прийняття рішень. А також робить життя Мовчуна, Одноокого і Гобліна безпечнішим.

Вдало пущена чутка. Трохи підступності. Підкуп і шантаж. Ось наша найкраща зброя. Ми вступаємо в бій тільки, коли загонимо ворога в мишоловку. Принаймні в теорії.

-- Ви відразу повернулися в фортецю?

-- Так, сер. Після того, як спалили ферму і господарські будівлі. Загребельний спритно замів за собою сліди.

Капітан розглядав вкриті димом балки над нашими головами. Тишу порушував тільки Одноокий, клацаючи картами. Капітан опустив погляд.

-- Тоді, скажи мені заради Бога, чому ти і Мовчун шкірите зуби, як два дебіли?

-- Їх розпирає гордість, що вони повернулися з порожніми руками, -- пробурмотів Одноокий.

Елмо вишкірив зуби ще більше.

-- Не зовсім порожніми.

Мовчун запхав руку під брудну сорочку і витягнув невеличку шкіряну торбинку, що завжди висить на ремінці в нього на шиї. Його чарівна торбинка. В ній повно огидної всякої всячини, такої як гнилі вуха кажана чи еліксир кошмарів. Цим разом він вийняв складений аркуш паперу. Він кинув театральний погляд на Одноокого і Гобліна, та, складка за складкою, розгорнув пакет. Навіть Капітан встав з місця і протиснувся до стола.

-- Узріть!

-- Це всього лиш волосся, -- присутні похитали головами. Почулося невдоволене бурчання. Хтось поцікавився, чи Елмо бува не втратив зв'язок з реальністю.

Але Одноокий і Гоблін вражено вилупили всі свої три ока. Одноокий прощебетав щось незрозуміле. Гоблін писнув кілька раз, хоча, з іншого боку, Гоблін завжди пищить.

-- Волосся дійсно його? – спромігся він нарешті промовити. – Ти впевнений?

Елмо і Мовчун випромінювали радість конкістадорів, що знайшли Ельдорадо.

-- Абсокурвалютно, -- промовив Елмо. – Прямісінько з чубчика його макітри. Ми схопили старого за яйця і він відчув це. Чкурнув звідти так швидко, що гепнувся довбешкою об одвірок. Бачив на власні очі, та й Мовчун зрештою теж. Залишив волосся на балці. Хай йому грець, дідок літає нівроку.

Гоблін, мало не танцюючи від збудження, обізвався голосом на октаву вищим від свого звичного писку, схожого на звук заржавілих дверних петель.

-- Джентльмени, він наш. Вважайте, що він вже підвішений за ребро на гак. Здоровенний такий гак, -- він нявкнув до Одноокого. – Що ти на це скажеш, маленький засранець?

Зграйка дрібних світлячків висипалася Одноокому з носа. Як добре вимуштрувані солдати, вони вишикувалися, утворивши слова “Гоблін – голубець”. Для неписьменних, вони дзижчали крильцями той самий текст.

В цьому звинуваченні немає й крихти правди. Гоблін радикальний гетеросексуал. Одноокий просто шукав зачіпки.

Гоблін зробив якийсь жест. Велетенська фігура з тіні, схожа на Ловця Душ, але така висока, що зачіпала балки під стелею, нагнулася і з докором тицьнула в Одноокого пальцем. Безтілесний голос прошепотів:

-- Це ти збезчестив того парубка, підер.

Одноокий зневажливо пирхнув і похитав головою, похитав головою і зневажливо пирхнув. Його очі потьмяніли. Гоблін засміявся, стримався, тоді засміявся знов. Він крутнувся і почав танцювати дику переможну джигу перед вогнищем.

Наші побратими, яким бракує уяви, почали невдоволено гудіти. Кілька волосків. Додай до них ще дві срібні монети і всі сільські шльондри твої.

-- Джентльмени! – Капітан нарешті зрозумів.

Театр тіней припинився. Капітан оглянув чарівників. Він задумався. Розмірено походив туди-сюди. Кивнув сам до себе. Нарешті запитав:

-- Одноокий, цього достатньо?

Одноокий засміявся, несподівано глибоким голосом, як на такого коротуна.

-- Сер, достатньо одного волоска чи одного нігтя. Сер, він наш.

Гоблін не припиняв свого чудернацького танцю. З обличчя Мовчуна не сходила дурнувата посмішка. Жодних сумнівів – збожеволіли.

Капітан поміркував ще трохи.

-- Самим нам не справитися, – він обійшов зал довгими кроками. – Потрібно повідомити когось з Поневолених.

Когось з Поневолених. Ну, звичайно. Наші три чарівники – найцінніше, що в нас є. Їх потрібно захищати. Але… В кімнату прокрався холод і перетворив нас у крижані статуї. Один з темних учнів Леді… Один з темних лордів серед нас. Ні…

-- Тільки не Кульгавий. Він вже давно точить на нас зуби.

-- Від Перевертня в мене мурашки бігають по шкірі.

-- Нічний Жах ще гірший.

-- Звідки ти в біса знаєш? Ти ж ніколи його не бачив.

-- Капітане, ми й самі справимося, -- сказав Одноокий.

-- Тоді родичі Загребельного налетять на нас, як мухи на кінське лайно.

-- Ловець Душ, -- запропонував Лейтенант. – Наш шеф, як-не-як.

Всі пристали на цю пропозицію.

-- Зв’яжися з ним Одноокий, -- сказав Капітан. – Готуйся діяти, коли він з’явиться.