Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Поміж двох орлів 📚 - Українською

Читати книгу - "Поміж двох орлів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поміж двох орлів" автора Петро Михайлович Лущик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 68
Перейти на сторінку:
адже повернеться він додому не простим гайдуком, яким відбув, а справжнім вершником!

Від подібних думок Тарасові стало аж гаряче, і він дужче пришпорив коня — потрібно було якнайшвидше донести звістку панові гетьману. Сопоха сподівався зустріти основні сили в дорозі, але виявилося, що одразу після відбуття їхньої розвідки польний гетьман оголосив привал. Військо зупинилося там же, де його застала команда відпочивати. Таким чином табір розтягнувся на добрих три милі, а сам гетьман розташувався десь посередині.

На радість Тараса одразу в авангарді колони він зустрів Валентина Роговського. Побачивши свого колишнього гайдука, ротмістр зупинив його.

— Що сталося? — запитав він.

— Спішу з донесенням до пана гетьмана! — поважно відказав Тарас.

— Отам! — показав ротмістр кудись у глиб колони і поцікавився: — А де решта? Де ворог?

Але Тарас не відповів. Він продовжив свій шлях, лише трохи стишивши рух — люди і коні стояли близько одне до одного, і не те що про біг, навіть про швидкий крок не могло бути й мови.

Врешті йому таки вдалося протиснутися до того місця, де на поваленому стовбурі дерева обабіч дороги відпочивав польний гетьман. Жолкевський бачив, як люди його зятя Даниловича розпитують молодого вершника, у якому гетьман упізнав рятівника свого сина.

— Приведіть його до мене! — розпорядився він, припустивши, що Тарас Сопоха (він згадав, як звати юнака) привіз якісь відомості.

Тарас у супроводі Івана Даниловича підійшов до гетьмана.

— Розказуй! — розпорядився Станіслав Жолкевський. — Ти з розвідки?

— Саме так ваша милість! — поклонився Тарас.

— Що там?

— Ми виїхали з лісу за три версти звідси, — говорив Тарас. — Одразу під лісом ми надибали на табір.

— Хто такі? — нетерпляче запитав Жолкевський.

— Півтори тисячі лісовчиків пана Зборовського від Тушина прямують до короля. Пан Залуцький просив передати, що сьогодні зранку в Цареве Займище увійшло вісім тисяч московських стрільців, а основні сили — за тиждень дороги звідси.

— Гаразд, — сказав Станіслав Жолкевський і підвівся. — Повертайся до своєї сотні.

Він не став навіть чекати, поки Сопоха знову скочить на коня. Обернувшись до зятя, розпорядився покликати всіх командирів. Невдовзі гусарам, що розташувалися поруч гетьмана, довелося потіснитися: крім Струся, прибули Порицький, Данилович, Балабанов, Олизаров, Малинський, Калиновський, козацький полковник Хвалибог (тобто всі, у підпорядкуванні яких було не менше сотні вершників).

Станіслав Жолкевський розповів останні новини.

— Панове, спішу повідомити, що план раптового нападу на Цареве Займище не вдався. Сьогодні туди зайшли вісім тисяч стрільців, — сказав він.

— А решта? — запитав Микола Струсь.

— Інші перебувають за тиждень дороги. Крім того, у чотирьох верстах від Займища нас чекають чотири сотні кавалерії Царика[31].

— Захопити Цареве Займище буде важко, — зголосився Струсь. — Вісім тисяч відбірного війська проти десяти тисяч нашого...

— Розберемося на місці, — мовив князь Порицький. — Може, не так уже й важко буде це зробити!

— Я хочу, щоб пани вельможі розуміли всю складність ситуації. Можливо, доведеться розділитися, тому прошу бути готовими до будь-яких несподіванок. А зараз знімаємося з місця і рушаємо далі! Повертайтеся до своїх жовнірів. А пана полковника прошу залишитися.

Максим Хвалибог, почувши таке, застиг на місці, хоч хотів податись першим. Станіслав Жолкевський почекав, поки інші розійдуться, і лише затим заговорив до запорожця:

— Пане полковнику, пробачте мою настирливість, але ваше обличчя здається мені знайомим, — почав він. — Ми не могли десь зустрічатися?

— Ви не помилилися, вашмость, — відповів полковник Хвалибог. — Ми дійсно зустрічалися, але боюся, що згадка про це не принесе задоволення ні вам, ні тим більше мені.

— Ви натякаєте на мою участь у війні проти Наливайка?

— Саме так, вашмость!

— Де саме ми зустрічалися?

— У бою в урочищі Солониця поблизу Лубен.

Станіслав Жолкевський згадав цей бій. Саме після цього бою, такого невдалого для повстанців, козацька старшина вирішила пожертвувати ватажком, щоби врятувати більшу частину війська і, головне, — врятуватися самим. Жолкевський напружив пам’ять, але не міг пригадати, чи був полковник Хвалибог серед тих, хто передавав Северина Наливайка з його найближчим оточенням польському війську. А запитувати не став: невідомо, як поставиться до цього полковник.

— Ви праві, пане полковнику: не варто згадувати минуле, — згодився польний гетьман. — Що б не трапилося з нами раніше, зараз ми з однієї сторони редуту. Тому я хочу бути впевнений у тому, що можу покластися на пана полковника.

— Відношення товариства до пана гетьмана не завадять нашому обов’язку, — невизначено відповів Максим Хвалибог, але цих слів Жолкевському виявилося достатньо.

— Мені цього досить, — сказав він. — Як пан полковник поставиться до того, що при нагоді я запропоную вам залишитися під стінами Царевого Займища? А сам піду далі, на Москву.

— Ви маєте намір роздробити військо? — здивувався полковник.

— Я ще не володію всією інформацією, — признався польний гетьман. — Коли побачу саме місто, тоді й вирішу. То що ви мені скажете?

— Не варто зараз ворушити минуле, — повторив Максим Хвалибог. — Буде час — потім розберемось. Тільки смію нагадати панові гетьману, що нас — лише дві тисячі.

— Усе вирішимо згодом! — сказав Жолкевський. — Мені потрібно було лише отримати від вас завірення підкорятися моїм наказам. Решта — потім! А зараз час вирушати.

Розтягнуте на три версти польське військо рушило вперед, хоч слово «рушило» не визначило, що відбувалося серед жовнірів. Першими продовжила шлях голова колони, а за нею поволі й інші. Найважче було тим, хто опинився в

1 ... 29 30 31 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поміж двох орлів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поміж двох орлів"