Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Спалені мрії 📚 - Українською

Читати книгу - "Спалені мрії"

217
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спалені мрії" автора Ганна Ткаченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 122
Перейти на сторінку:
наступ на фронті. Цього разу вони вперше не раділи таким новинам. Мовчки послухали, а потім взялися до роботи, думаючи кожна про своє.

Не встигла Горпина розтопити піч, як з вулиці почувся голос Тамари.

– Біжи, Уляно, швиденько, від Миті листа отримаєш, – підганяла її Мар’яна, виглядаючи у вікно.

Та Уляна вже й сама зачиняла за собою двері, поспішаючи на вулицю. Бігла по двору, аж спідниця між голими ногами заплуталась. А потім спинилася і стояла.

– Ти чому в хату не заходиш? – виглядала з сіней Горпина. – Про що Митя пише? – Вийшла й собі слідом, тільки не за листом, а за хмизом.

– Це не Митя пише, це… – Уляна замовкла.

– Кажи вже. – Горпина відчула щось недобре.

– Мар’яні похоронка прийшла, – повідомила тихо.

– Ти ж читати не вмієш. – І Горпина поспішила до хвіртки.

Уляна подала їй розгорнутого листа:

– Читайте самі, може, й правда щось не так, але мені Тамара все розказала.

Схопивши листочок, Горпина почала вголос: «Повідомляємо вам, що Затоцький Федір Михайлович пропав безвісти у 1941 році під час оборони Києва». Он воно що!!! – завмерла з тим повідомленням. – Господи! Що ж нам робити? Правду кажуть – біда ніколи не ходить одна. – Вона ще раз переглянула ті рядки, бо зовсім не хотілося в те вірити.

– Що пише? – І Мар’янине серце, мабуть, щось відчуло. – Чому в хату не заходите? – Усе було їй підозрілим. – Мені теж хочеться знати, що там написано, – поставивши граблі, якими збиралася наводити порядок біля хати, підходила все ближче.

– Усе як по радіо – наступають, – не наважившись сказати правду, Горпина почала складати листа в трикутника.

– По ваших обличчях такого не видно. Дайте-но його сюди, – вона простягла руку.

– Нехай читає, не сьогодні, то завтра – все одно доведеться сказати. – Уляна витирала з очей сльози.

Мар’яна, беручи лист у руки, вже відчувала недобру вість, а розгортаючи, про все здогадалася. Читала пошепки, ковтаючи букви від хвилювання, а дочитавши до кінця, починала знову.

– Пропав… пропав безвісти… пропав мій Федір… Як же він міг пропасти? – шепотіла, дивлячись на жінок. – А як же я з дітками? А як же нам без нього жити? Ми ж пропадемо… – хрипіло з її грудей. – Як же таке могло статися і де? – блукала вона по подвір’ю своїми переляканими очима. – Я знала, що під Києвом, відчувала… Але пропав… Що дітям казати? – намагалася втримати листа задерев’янілими руками.

Її очі знову вдивлялися в той папірець, уже не бачачи ні слів, ні рядків. Вона зблідла, голова запаморочилася, точнісінько як тоді, коли проводжала його на фронт. Чи втратила свідомість, чи ні – не знала, але на білому клаптику побачила обличчя свого Федора, воно було сіре і далеке, припале пилом, як у солдатів, які в сорок першому тікали через село від німецької армії та від своєї смерті. Мар’яна приклала листа до грудей, до того місця, де так боляче стиснуло, і ніби відчула його руки, якими він торкнувся її плечей, але вони були холодними, торкнувся вустами – мов замерзла крига. «Не плач. Я з тобою», – почула біля вуха. Вона впізнала його голос, навіть хотіла опертися на його руку, яку він простягнув. Але побачила сонце і почула, як цвірінькають пташки. Горпина та Уляна якраз піднімали її з мокрої землі.

– Де мої діти? – намагалася крикнути, але голос було ледь чути. – Де Павлуша, Василько? Де маленька Любочка? – раз по раз шморгала носом. – А я ж його не обняла на прощання, не поцілувала, – була мов не в собі.

– Отямся, Мар’яно! – налякалася Горпина та крикнула на неї голосно. – То восени сорок першого було, а зараз уже весна сорок четвертого.

Ті слова, дійсно, ніби повернули їй до тями.

– Попрощався, – тихо сказала, пригадавши його холодні вуста. А потім згадувала, як знепритомніла на площі, як бігла за підводами, шукаючи очима малого Василька і свого чоловіка, але не наздогнала.

– Він немов щось відчував, перед тим все про любов питав, говорив, що, коли кохатиму по-справжньому, тоді по очах моїх побачить. А я все посміхалася. Лише в останню хвилину спішила сказати йому, що настав той час, кохаю його дуже, чекатиму все життя, і ще багато слів, які зігріли б його душу, можливо, навіть зберегли б від найстрашнішого – смерті. Бігла за підводами і шепотіла йому ті слова, але він їх так і не почув… Тепер – спинилося життя, від нажитого залишилися тільки діти.

Вона вдивлялася в небо, питаючи про Київ та про те, чи на сході він, чи на заході, бо далі Чернігова не довелося їй бути.


– Господи милостивий, та за що ж ти так мене караєш! За які гріхи, та ще в такий страшний день? – почув такі причитання дід Сава з бабою Пронею, відчиняючи хвіртку вдруге за сьогоднішній день. Дізнавшись від Тамари про погану новину, все кинули і спішили втішити Мар’яну. Вони теж плакали, перечитуючи ту звістку.

– Ну, як оце розуміти? – питала Уляна в діда Сави. – Раз пропав безвісти, то значить, серед мертвих його не було?

– Воно то так, – міркував він. – Може,

1 ... 29 30 31 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спалені мрії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спалені мрії"