Читати книгу - "Мудакам тут не місце"

означає, що вам потрібна перерва для набуття нових навичок або, можливо, для переходу на іншу роботу. Але відсторонена байдужість, просте вміння на все «забити» можуть бути найкращим, що ви зробите для виживання на робочому місці, де вас постійно принижують. Подумайте про те, що робила Рут, як уявляла, що пливе через пороги, тримаючи ноги перед собою, коли колеги закидали її образами. Фізично Рут сиділа за столом. Однак подумки вона відсторонювалася від злостивих співробітників, які її принижували, їхні судження не впливали на її самоповагу, їхні огидні вирази облич і слова не зачіпали її душу, і вона перебувала в іншому, кращому світі.

Прагніть маленьких перемог

Здатність отримати контроль над дрібними і, здавалося б, звичайними речами є відмінною рисою людей, які виживають у жахливих і неконтрольованих ситуаціях, зокрема й у стихійних лихах, коли їх викинуло на берег унаслідок корабельної аварії або вони стали заручниками чи потрапили в полон під час вій­ни. Віце-адмірала Джеймса Стокдейла утримували в полоні північні в’єтнамці протягом 1965–1973 років. Він знайшов спільну рису серед ув’язнених, котрі, як і він, зуміли пережити це суворе випробування: «Ми виявили, що коли ти один сидиш у камері й бачиш відчинені двері лише раз чи двічі на день, щоб отримати миску супу, то розумієш, що після періоду ізоляції і темряви ти мусиш виробити певний ритуал у своєму житті, якщо не хочеш стати твариною… Для більшості з нас ритуал вибудовувався довкола молитви, фізичних вправ і підпільного спілкування». Стокдейл та інші ув’язнені виживали, вдаючись до сотень дрібних дій, які вони могли робити щодня, щоб мати бодай дрібку контролю над власним життям. Це були молитва, віджимання на руках від підлоги чи винайдення нових способів передачі таємних повідомлень іншим полоненим.

Скрупульозні дослідження підтверджують, що почуття кон­тролю — усвідомлення, що ви спроможні визначати хоча б невеликі аспекти свого життя, — може мати величезний вплив на благополуччя людини. Розгляньмо переконливі результати дослідження, здійсненого Еллен Ланґер і Джудіт Родін у будинках для людей поважного віку. Одна група пацієнтів закладу відвідала лекцію про послуги, які їм можуть надавати співробітники; їм видали кімнатні рослини і сказали, що персонал піклуватиметься про них; крім того, їм повідомили, в які вечори вони зможуть переглядати фільми. Перед пацієнтами в інших (досить схожих) групах із таких самих будинків для літніх виголосили «палку промову» про важливість отримання контролю над своїм життям з проханням подбати про нові кімнатні рослини в їхніх кімнатах і запропонували вибрати, в які вечори вони хочуть дивитися фільми, коли вживатимуть їжу, коли їм можна телефонувати і як розставити меблі в їхніх кімнатах. Ці маленькі відмінності мали велике значення. Пацієнти, які отримали більший контроль над своїм розпорядком життя в будинку для літніх людей, не лише активніше брали участь в оздоровчій діяльності, а й загалом позитивніше ставилися до життя. Результати моніторингу 18-місячного експерименту виявили, що серед пацієнтів другої групи смертність була нижчою на 50 відсотків.

Психолог Карл Вейк так само стверджує, що прагнення до маленьких перемог є часто зручнішою і в підсумку ефективнішою стратегією, ніж гонитва за «великими звершеннями». Він доводить, що намагання вирішити велику проблему цілком і одразу може викликати дуже багато складнощів і розчарування, примушуючи людей відчувати тривогу та безсилля перед неможливі­стю виконати завдання. Перевага здійснення невеликих дій полягає в тому, що вони ведуть до помітних і зазвичай успішних змін. Як ми вже переконалися на прикладі малесеньких змін, досягнутих віце-адміралом Стокдейлом і пацієнтами будинку для літніх людей, відчуття, що ти контролюєш ситуацію, може зменшити почуття безнадійності й безпорадності.

Карл Вейк також стверджує, що більшість великих проблем можна подолати лише шляхом здійснення низки послідовних невеликих дій, крок за кроком. Не існує миттєвих, грандіозних, магічних рішень для припинення голоду в світі чи забруднення довкілля, але прогресу можна досягнути, якщо багато людей робитимуть численні маленькі позитивні кроки в правильному напрямку. Ще однією перевагою такої стратегії є те, що зусилля зі здобуття великої перемоги можуть спровокувати сильнішого суперника вступити в протидію з вами, натомість він може вирішити, що підривати чи відвертати кожну вашу крихітну перемогу — це завеликий клопіт, або може навіть і не помітити, що це сталося. Проте з часом низка маленьких перемог може скластися у великий виграш проти цього суперника.

Висновок для виживання на робочому місці, яке кишить мудаками: якщо ви ніяк не можете залишити його, почніть шукати маленькі способи захопити хоч часточку контролю. Спробуйте віднайти маленькі кроки, які ви можете здійснити, щоб мінімізувати шкоду від отруєння мудаками. Вибудуйте осередок безпеки і взаємної підтримки, оскільки навіть сам акт допомоги іншим вже добре позначиться на вашому психічному здоров’ї. Якщо ви не можете виграти велику війну проти покидьків, відшукайте невеликі ділянки роботи для битв, у яких ви здатні перемогти, й отримане відчуття контролю підтримає ваш дух. І якщо одна незначна перемога за іншою починають накопичуватися, хто знає, ймовірно, ви могли б започаткувати у своїй організації рух за повільну, але правильну й невідворотну заміну правила «ласкаво просимо мудаків» на «мудакам тут не місце».

Обмежте свою вразливість

Ця тактика нейтралізує збитки, яких завдають мудаки, двома способами. Спочатку завдяки обмеженню частоти й інтенсивності вашого зіткнення з їхніми зневажливими поглядами і принизливими словами ви отримаєте менше прямої шкоди. Далі, як ми вже переконались, усе, що надає вам навіть маленькі часточки контролю, може захистити ваше внутрішнє «я», моральний дух і фізичне здоров’я.

Моя перша порада — знайти місце і час, де і коли ви можете заховатися від ваших мучителів. Спілкуйтеся з ними якомога рідше. Призначайте наради, що триватимуть недовго. Так, згідно з останніми дослідженнями, планувати засідання слід у приміщеннях чи місцях без стільців.

У своєму експерименті Аллен Блудорн і його колеги з Міссурійського університету порівнювали рішення, ухвалені 56-ма групами, в яких учасники стояли під час коротких (10–20 хвилин) нарад, з рішеннями 55-ти груп, члени яких сиділи під час таких нарад. У групах, що стояли, на ухвалення запропонованих рішень витратили на 34 % менше часу, а їхня якість була така ж висока, як і в затверджених групами, що сиділи.

На додачу до того часу, який ви можете зберегти для організації, плануючи нараду зі знаними мудаками, знайдіть місце без стільців, і це, без сумніву, скоротить на 34 % час вашої взаємодії з ними. Побічний позитивний результат такого планування полягає в тому, що коли в кількох конференц-залах залишаться лише «стоячі столи» без стільців, це допоможе людям у вашій компанії й оптимально використати час, й упоратися з мудаками, а також зекономить трохи грошей на стільцях.

Як буфер між вами і хамом чи зграєю хамлюг ви також можете використовувати інформаційні технології. Наприклад, одночасно зі «Стратегією Сатанс сенспул», описаною на початку цього розділу, Рут відгороджувалася від тієї ватаги мудаків, узявши участь у кількох нарадах за допомогою телефонного конференц-зв’язку, а не безпосередньо. Тож вона позбавляла