Читати книгу - "Повернутися дощем"

Частину знайомих Геника відправили звільняти Іловайськ, аби перекрити постачання військової техніки та боєприпасів залізницею. Це місто, як фортецю, треба було взяти будь-якою ціною. Бійці розуміли, що ціна буде великою і вимірюється вона людськими життями, тому суворішали їхні обличчя і кожен ретельно готувався до наступу, бо чим краще підготуються, тим менше буде втрат. Вони були готові будь-якої миті вирушити в дорогу. Час від часу над їхніми позиціями пролітали ворожі безпілотники, і після цього частішали обстріли ворогів. Досвідченіші бійці пояснили Генику, що так вони пристрілюються.

— Промацують гади місцевість, — обурювався Злий, — наші позиції вираховують. Ну і ми не пальцем роблені! — хлопець хитрувато посміхнувся.

— Що ти маєш на увазі? — поцікавився Геннадій.

— Наша розвідка також працює. А тим часом з боку Росії підтягують до кордону техніку. Нічого, завтра вранці піду в розвідку, може, щось винюхаю.

— Сам?

— Ти що?! З Гришкою, — пояснив Злий, — він сусід по бліндажу, позивний Груша, перевірений хлопець.

— Можна я піду з вами? — невпевнено спитав Геннадій.

— Сиди вже тут, — посміхнувся Злий. — Розвідник знайшовся! Краще на полігоні постріляй — більше користі буде.

Геннадій не образився на трохи зверхній тон товариша — на війні до всього звикаєш швидше, ніж у звичайному мирному житті. Геник призвичаївся спати на дошках, постеливши бушлат, хоча вдома на голій підлозі навряд чи заснув би. Умивався він у мисці, ще й примудрявся випрати там свою білизну і шкарпетки. Він звик до запаху поту, диму і цигарок у бліндажі. Задумався, чому так хутко звикаєш до нових умов і вчишся в них жити. Вирішив, що, коли нема вибору, людина швидше призвичаюється до того, що має. Тут вибору не було.

Щодня надходили звістки про загиблих під Іловайськом. Дізнавалися про це з новин, але не вірили, поки не було підтвердження від побратимів або командирів. Усі розуміли, що буде «жарко» і вони самі можуть опинитися в списку загиблих. Намагалися підтримувати одне одного, але останнім часом жартувалося все рідше. Іноді хтось пропонував подивитися «цирк» і вмикав на телефоні російські новини. Перевернута з ніг на голову інформація доходила до абсурду і хлопці голосно коментували і сміялися доти, поки хтось не витримував і не просив вимкнути це неподобство.

— Годі вам шмарклі розпускати, — сказав Олексій Григорович, подивившись на насуплені обличчя бійців. — Приніс вам карту місцевості, олівці та папір, тож сідайте і малюйте собі карти, незабаром знадобляться.

— Невже?! — аж підскочив Злий.

— Не патякай, а працюй, — кинув командир і вийшов з бліндажа.

— У нас буде урок малювання? — хіхікнув Малий.

— Це тобі олівці принесли, щоб сонечко мамі намалював! — сказав Злий.

— Навіщо ти так? — забасив Кабан. — Я за Малого і вмазати можу!

— Охолонь! — сказав Злий, беручи карту, — я про те, що йому зараз на студентській лаві сидіти, а він…

— А-а-а! — протягнув Кабан. — Так би й сказав! Малий, сідай поруч, допоможеш мені карту перемалювати.

— Треба знайти скло і на світлі перевести контури — так легше буде, — запропонував Малий.

— Тоді дуй на пошуки! — наказав Злий.

Хлопець зник, а бійці розібрали папір та олівці. У Кабана пропищав мобільний телефон, і він, незграбно підвівшись, дістав його з кишені.

— СМС-ка, — здивувався. — Хто б це міг писати?

— Кохана, — сказав Філософ, займаючи місце за невеличким столиком, складеним із ящиків з-під патронів.

— Опаньки! — скрикнув так голосно Кабан, що Геннадій аж здригнувся. — Хлопці, ви лише послухайте! Читаю: «Солдат, предлагаю тебе перейти воевать на сторону ДНР. Оплата достойная, 3000 долларов в месяц. Ты останешься жив и сможешь вернуться домой. В противном случае ты погибнешь».

— Який оператор? — спитав Гена.

— Лайф. Звідки вони дізналися мій номер? — Кабан здивовано закліпав очима.

— Може, навмання написали? — сказав Геннадій і осікся, зрозумівши, що бовкнув дурню.

— Виходить, що у нас є зрадники, — протягнув Кабан.

— І до всього, вони десь серед нашого керівництва, бо у них є всі наші номери телефонів та адреси, — сказав Філософ. — Весело! І це підчас наступу на Іловайськ!

— Не бзди, Філософе, — підбадьорив Злий, — усе буде добре! Ми такого жару дамо ворогам, що земля палатиме в них під ногами! А ти, Кабанчику, що вирішив робити? Грошенят хочеш підзаробити?

— Навіщо ти так? — ображено промовив хлопець. — Ти ж знаєш, чому я тут.

— Так пиши відповідь! Чого вирячився?!

— Зараз, зараз я їм напишу! — Кабан схилився над телефоном і почав тиснути на кнопки. — Хай читає зараза! Усе! Відправити! Ок!

— Що ти їм написав? — поцікавився Геник.

— Відіслав на три веселі букви! — бадьоро відповів хлопець. — Ще й ПТН ПНХ у кінці дописав, це замість «до побачення», нехай трішки полютують!

Хлопці дружно зареготали. Малий повернувся з уламком скла саме тоді, коли бліндаж здригався від