Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Чорний лабіринт. Книга друга 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорний лабіринт. Книга друга"

205
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чорний лабіринт. Книга друга" автора Василь Павлович Січевський. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 103
Перейти на сторінку:
перейшла протоку, а коли наблизилась до поваленого дерева, Брієр застережливим жестом зупинив коменданта.

— Снайпер, пане майор… — капрал показав у бік скель.

Негріє підніс до очей бінокль і довго вивчав протилежний берег.

— А чи не здалося вам, капрале? На тому боці жодної живої душі.

— Коли вас не переконують мої слова і ота вищерблена кора на дереві, то прошу хвилину уваги, пане майор. — Брієр зрубав тонкий бамбук, почепив на нього свою рожеву хусточку і висунув її з-за куща. В ту ж мить хусточку зірвало і жбурнуло метрів за п'ять на воду. За звуком пострілу визначити напрямок, звідки стріляв снайпер, було неможливо.

— На наше нещастя, майоре, він там не один. Прямо йти не можна. Нас переб'ють, як качок. Вони знали, що ми вийдемо на цю переправу, і осідлали її… — капрал говорив усе те з підкресленою гідністю. Неувага майора до його військового досвіду зачіпала його честолюбство. Він не міг подарувати цьому перефарбованому під француза бошеві зверхність і пиху, з якою той поставився до його пропозиції йти на острів греблею. Однак комендант мало зважав на гризоти Брієра.

— Щоб ви знали, капрале, стежка тут не єдина. Проте ваша думка слушна. — Негріє розгорнув планшет і, роздивляючись карту, провадив далі: —Ми дамо вам ще кількох солдатів, і ви робитимете все, щоб на тому березі зрозуміли: ми готуємось наступати тут, збираємось перебратися на острів саме цією стежкою. А я тим часом заберу решту людей і вдарю по греблі. Єфрейторе, підете зі мною.

— А вас не тривожить ця тиша, пане майор? Здається, там, на острові, вже все скінчилось, — промовив капрал.

— Схоже на те… Фініта ля комедія… — підтримав Брієра Джос.

Майор поглянув на одного, потім на другого, і його зеленкуваті, глибоко запалі очі блиснули лихим вогнем. Тонкі губи скривилися в презирливу посмішку.

— Здається, вам набридло воювати? Виконуйте наказ, панове! Про все інше подбаю я! — Майор повернувся і пішов через протоку назад до лісу, де на нього чекали рештки караульної роти. Джос знизав плечима і подався слідом за комендантом. За ним рушив і вістовий. Біля поваленого стовбура лишилася підмога. Капрал поглянув на тих вояк і спохмурнів ще більше. Двоє з них взагалі були нестройові, на Укон-Лу вони працювали на кухні, третій був колишній сержант Антуан Дюка, розжалуваний у солдати за пияцтво. Він зіщулився під деревом, затис між коліньми тремтячі пальці й дивився на Брієра, як собака на хазяїна. В караульній знали, що суворий капрал ставиться до Антуана, як до малої дитини. Хтось пояснював це тим, що вони обидва бретонці, проте ніхто до пуття не знав, що саме їх зв'язує.

— У тебе не знайдеться трохи випити? Знову мене трясе… — Антуан дивився на капрала, як на останню надію. Його справді трясло. Він притулився до запліснявілого стовбура і цокотів зубами. Вигляд у нього був жалюгідний, проте Брієр не звертав на те уваги. Він відійшов за дерево, дістав сигарету, заправив її в мундштук, клацнув запальничкою і смачно затягнувся димом.

— Ти вже мене не чуєш, Брієр? Так, так… — бурмотів під деревом Антуан. — Виходить, забув, усе забув… Почекай-но, я тобі нагадаю…

В капралових руках з'явилася ракетниця і облямований трьома червоними кружальцями патрон. Загнавши його в ракетницю, Брієр висунувся з-за куща, вистрелив і не своїм голосом закричав:

— Рота, слухай мою команду! Приготуватися до атаки! Перший взвод прямо! Орієнтир: висока сосна на скелі! Другий — ліворуч! Третій взвод наступає на мис! Четвертий — в резерві! Командирам взводів зайняти вихідні позиції і доповісти про готовність!

Він зарядив ще одну червону ракету і вистрілив у напрямку головного орієнтира — високої сосни. Червоний вогник прокреслив у небі димний слід і впав на крони дерев за протокою. Звідти несподівано вдарив кулемет. Над головами легіонерів, що вже без будь-якої команди збилися докупи, ховаючись за повалене дерево, задзижчала, залопотіла невидима смерть. Кулі сікли бамбук, стовбури дерев, листя ліан, бились об розкидані на острівці валуни і з диким дзижчанням відлітали у безвість. Кулеметна черга враз обірвалася. Знову стало тихо, мовчали навіть птахи. Тільки безшумно кружляло і падало додолу посічене листя та збитий з дерев порох осідав перед Андрієм на срібну сітку павутиння.

— Брієр, дай хоч ковток, чи хреста на тобі немає! — Голос Антуана прозвучав у тиші, як фальшивий звук в оркестрі під час насиченої емоціями паузи. Капрал звів очі на земляка. Трохи повагавшись, поліз до кишені, дістав плескату флягу і потрусив нею над вухом. Зрозумівши, що фляга порожня, Антуан тихо заскиглив і сховав у колінах спотворене мукою обличчя. Капрал глянув на нього й почав знімати з плечей ранець. Він довго порпався в ньому, роздратовано бурчав собі під ніс, шукаючи запасної посудини з ромом. Андрій дивився на нього і думав, що в серці цього служаки все ж є живе місце, де ще збереглись і людяність, і співчуття.

— Що це?! — стрепенувся Гонза.

— Де?

Гонза показав очима на ранець капрала. З нього виглядала голівка золотої ляльки, певне, тієї самої, через яку сидів у карцері Карел. Андрій придивився пильніше. Так, це була саме та золота фігурка танцівниці з храму Бхадсервара, яку кожен, хто заходив до коменданта, міг бачити на його письмовому столі.

— Падлюка! — видихнув Гонза, і його гвинтівка злетіла на рівень капралової голови. Ще мить — і сталося б непоправне. Андрій ледве встиг підбити гвинтівку догори, як ударив постріл. Отетерілий капрал вибухнув лайкою:

— Ти що, збожеволів!? Хто дозволив стріляти? Душу з тебе витрясу, мерзотнику!..

Гонза з ненавистю дивився на Брієра. Відчуваючи, що це може погано скінчитись, Андрій поспішив на допомогу.

— Там хтось пробіг, на тому боці! — крикнув він капралові.

— Все одно стріляти без наказу не смій! Я навчу тебе дисципліни, підсвинку! Я тобі… — капрал перехопив погляд Гонзи, глянув на свій ранець і раптом затнувся. З удаваним спокоєм він прикрив ляльку, застебнув на ранці

1 ... 29 30 31 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний лабіринт. Книга друга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорний лабіринт. Книга друга"