Читати книгу - "Рекламне бюро пана Кочека"

фірми. Цілком можливо, що незабаром ми зможемо розширити рамки нашої діяльності і вийти на світовий ринок. Не треба забувати і про конкурентів. Попереду чимало всіляких випробувань, щоб витримати їх, треба створити добру фінансову базу. Тому було б легковажно знехтувати вже сьогодні дрібні замовлення. Мої пропозиції коротко зводяться ось до чого: встановити додаткове обладнання і найняти нових робітників тільки тоді, коли надійдуть серйозні замовлення з-за кордону. Створити в майстерні три самостійні відділи: оформлення вітрин великих універсальних магазинів, рекламування кінокартин і так звані дрібні замовлення. Залишаючи загальне керівництво майстернею, як і досі, за Борро, поставити на чолі кожного відділу здібного, ініціативного художника. Гом'є і Домінік могли б очолювати перші два відділи. Ще і ще раз прошу не ігнорувати дрібних замовлень…

Зайшов кур'єр і, подаючи Василеві запечатаний конверт, сказав:

— Прошу вибачити, мосьє, наказано віддати цього листа вам до рук!

Василь поспішився закінчити нараду, запропонувавши Борро разом з Лярошем скласти проект поділу майстерні. Коли всі вийшли з кабінету, Василь розірвав конверт.

«Панові Я. Кочеку,

співвласникові рекламної фірми «Жубер і компанія» м. Париж.

Маю честь довести до вашого відома, що ухвалою жюрі вам, переможцеві у великому тенісному турнірі 1932 року, присуджено перший приз — кришталева ваза.

Прошу вас прибути на урочисте засідання правління тенісного клубу, що відбудеться в суботу 21 грудня ц. р. о сьомій годині вечора, де вам буде вручено приз і диплом нашого клубу.

Прийміть, пане Кочеку, запевнення у моїй глибокій до вас повазі і побажання великих спортивних успіхів.

Ваш де ла Граммон, віце-президент тенісного клубу».

Василь був радий цьому листові, який ще раз підтверджував, що його життям керує не сліпий випадок…

Чи давно вони з Лізою прибули в Марсель як туристи, а сьогодні Ярослав Кочек не просто парижанин, а й співвласник відомої фірми, багата, всіма поважана людина. Так, багата, — капітал його сягає шестизначної цифри. Особисто йому належить не менш двохсот п'ятдесяти тисяч франків. І всього цього він добився завдяки власній кмітливості, без чиєї б то не було допомоги, добився в ім'я тієї великої мети, служінню якій він присвятив своє життя. Його, звичайно, приймуть у члени аристократичного тенісного клубу. Це певне становище, туди приймають не кожного. Тепер йому ще треба здобути симпатію та підтримку церковників. Навіть у такій, здавалося б, вільнодумній країні, як Франція, католицька церква — сила, і нехтувати нею не слід. Ліза — розумниця, не пропускає жодної недільної меси. Вона встигла познайомитися з місцевим кюрі і хоче купити постійні місця в церкві.

Якщо бути до кінця чесним перед самим собою, то треба визнати, що своїми успіхами він наполовину завдячує дружині. Вона — чудо. Важко навіть уявити таке незвичайне поєднання різноманітних якостей в одній людині, як у Лізи: природний розум, широка освіченість, неабияка витримка, рівновага і ніжне серце. Вона — справжній друг. Від того самого дня, коли Ліза одружилася з Василем, вона не знає ні безтурботних радощів, ні спокою. Не кожна людина може витерпіти бурлацьке життя, сповнене всіляких несподіванок…

У суботу, за десять хвилин- до призначеного часу, Василь поставив машину на стоянці в провулку і попрямував до тенісного клубу.

Знайомий швейцар, схожий в своїй лівреї з галунами на генерала, пізнавши Василя, вклонився і навстіж розчинив перед ним важкі дубові двері.

У маленькій вітальні другого поверху Василя зустрів де ла Граммон. Він щиро привітав гостя.

— Радий бачити вас при доброму здоров'ї! Мосьє Кочеку, без довгих передмов хочу сказати, що нам — мені і моїм колегам — було б приємно мати членом нашого клубу такого видатного спортсмена, як ви. Правда, вступні і річні внески у нас таки чималенькі, але, сподіваюсь, для багатого комерсанта ця обставина не буде перешкодою!

— Звичайно! Я вельми вам вдячний, дорогий мосьє де ла Граммоне, за виявлену мені честь.

— Сподіваюсь, ви не заперечуватимете, якщо я стану одним з ваших поручників?

— Буду безмежно вдячний вам! — Василь уклонився.

— Поручитися за вас ласкаво погодився також мосьє Жан-Поль Маріньє.

— Мені дуже приємно чути це!

У невеликому круглому залі за довгим столом, застеленим зеленим сукном, розташувалися члени правління. Вони, мов судді, статечно сиділи на стільцях з високими спинками. Попереду — нечисленні гості, серед яких Василь помітив своїх знайомих — Ганса Вебера і Сар'яна.

Де ла Граммон відкрив засідання. Першим він надав слово голові жюрі, який оголосив ухвалу і вручив Василеві кришталеву вазу та грамоту в сап'яновій палітурці.

Повідомлення про прийом пана Кочека в члени Паризького, тенісного клубу було сприйнято одностайними схвальними оплесками.

— Я щасливий, — сказав Василь, — що мені випала честь бути прийнятим у члени тенісного клубу, який об'єднує видатних спортсменів Франції. Дозволю собі запевнити вас, пане президенте, панове члени правління і шановні гості, що високо триматиму прапор — тепер я вже можу сказати — нашого клубу і свято берегтиму честь спортсмена!

За традицією було дано банкет на честь переможця турніру і нового члена клубу.

Пізніше, коли Василь ішов до своєї машини, його наздогнав Сар'ян і взяв під руку.

— Вам здорово пощастило! — сказав він. — Стати членом Паризького тенісного клубу — то доступно не всім, не кажучи вже про іноземців.

— Чим же це пояснити?

— Насамперед тим, що ви показали прекрасну гру, а клубові важливо мати першокласного гравця. Навесні майбутнього року відбудеться чемпіонат Європи з теніса. Та й симпатія відіграє не останню роль майже в усіх справах…

Повз них пройшов Ганс Вебер і попрощався, скинувши капелюха.

Коли він був уже далеко, журналіст, стишивши голос, сказав:

— Майте на увазі, Ганс Вебер хоч і німець, проте порядна людина. Він переконаний антифашист, але змушений це приховувати…

— Звідки ви знаєте?

— Я знаю багато чого, не тільки про