Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Подзвін з-під води 📚 - Українською

Читати книгу - "Подзвін з-під води"

311
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Подзвін з-під води" автора Валентин Миколайович Терлецький. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 41
Перейти на сторінку:
Олександр:

– Я хочу з нового року відновитися в коледжі, буду вчитися далі. Бо треба працювати, заробляти гроші. Може, одружуся з… Наталкою, чи Оленою, ще не вирішив, з ким саме, бо мені вони обидві подобаються. А ще мене запрошував на роботу до себе у фірму один мій друг. Його батько тримає контору, яка займається транспортними перевезеннями, так там є місце водія. А я вмію водити машину, тільки прав у мене ще немає. Отож я хочу отримати права і сісти за кермо. Можливо, буду водити вантажівку чи мікроавтобус. А ще хочу влітку з'їздити з друзями на море, бо давно там не був. Отакі-от плани… Коротше, оце і все, що я написав. – Олександр закрив свого зошита й знову розвалився на стільці.

Степан відмовився читати вголос те, що написав, лише простягнув свій зім'ятий аркуш лікарю. Олег Петрович подивився на нього і сам прочитав замість Степана: «Я не знаю, що буде зі мною». Подивившись уважніше на Степана, він з розумінням похитав головою і жестом запропонував прочитати свій твір Валерії.

– Я залишилася сама в цьому житті, і життя зупинилося. Немає Сергія, немає і мене. Все, що відбувається зараз зі мною і навколо мене, – лише видимість життя, туман і морок. Це все – несправжнє, неіснуюче насправді, нереальне. Це все – омана. І коли я думаю про своє майбутнє, переді мною постає лише суцільна чорна стіна самотності. Я намагаюся її розбити, намагаюся іти далі, щось робити і про щось думати, але все одно я залишаюся самотньою і нещасною. Бо всі мої мрії та плани вмерли разом із Сергієм. Як я можу тепер думати про подальше життя? У мене навіть немає сил думати, не те щоб жити. Кожен день без нього висмоктує мої сили, як вампір. Тепер я і не людина навіть, не жінка, а порожня оболонка, шматок м'яса, лише тіло без почуттів і емоцій. Я – примара, мене не існує насправді… Вибачте, – на цих словах Валерія пожмакала свій блокнот, закрила обличчя руками і вибігла з кімнати.

Олег Петрович вибіг слідом за нею, а інші залишилися сидіти у важкій тиші, яка раптом набрякла великим пухирем і зависла посеред кімнати у яскравому світлі тутешніх ламп. Антон спочатку також хотів було зірватися слідом за Валерією, але в останню мить стримав себе, вчепившись обома руками в стілець і міцно стиснувши зуби. Він відчув, як його душа підкотила під саме горло і ось-ось мала вирватися назовні диким криком відчаю і болю. Він заплющив очі і вріс усім своїм єством у підлогу, у землю, у планету. Він перестав бути людиною, він став частиною цього стільця, цієї важкої тиші, цього мертвого, просякнутого самотністю світу…

За кілька хвилин Олег Петрович і Валерія повернулися до кабінету. Вона була спокійною і якоюсь навіть байдужою, а лікар виглядав трохи розгубленим. Діставши з кишені свого звичного незагостреного олівця, він походжав по кімнаті і про щось напружено думав. Напруга зростала.

– А давайте я вам прочитаю свої роздуми, я ж недарма їх писала кілька вечорів поспіль! – раптом порушила в'язку тишу Маргарита і, не очікуючи особливого запрошення, вийшла на центр кімнати, стала у впевнену стійку, звабливо вигнувши талію, і демонстративно викинула поперед себе прикрашену численними перснями і кільцями красиву руку із міцно затиснутим у ній великим блокнотом. – Я хочу бути найбільш жаданою, найбільш коханою, найбільш бажаною жінкою! І я докладу до цього усіх можливих зусиль. Моя головна мета – подобатися людям, дарувати їм щасливі моменти, радувати їх і радіти самій. Я хочу брати від життя все найприємніше, що тільки можливо! У моїх найближчих планах – позбутися нудьги і віднайти душевну рівновагу, аби відчути гармонію з космосом, із всесвітом і навколишнім світом. Я бачу своє подальше життя як суцільне поле радості й щастя, вкрите запашними квітами й рослинами, по якому я запрошу гуляти всіх, хто цього забажає. Я хочу позбутися усіх своїх страхів і фобій, у тому числі і страху старості й самотності, а також страху набрати зайву вагу. Я не хочу більше заморочуватися на ці недостойні справжніх життєлюбів теми. Я хочу жити весело і без проблем, аби кожен день приносив мені лише позитивні емоції й враження і щоб люди, які мене оточують, говорили і думали про мене лише добре. Я хочу знову любити і бути коханою. Це найголовніше у житті для будь-якої жінки. І моє головне завдання на наступний рік – знайти нове кохання! І любити, любити, любити! – Маргарита обвела усіх переможним поглядом завойовниці, яка не відає поразок і сумнівів, і театрально закрила свій блокнот, в якому замість закладки стирчала тоненька брошура під назвою «Наші фобії й страхи – короткий шлях до їх подолання».

Після такого виразного виплеску емоцій від Маргарити в кімнаті знову запала щільна тиша, і навіть Олег Петрович, схоже, не знав, як реагувати. Врешті, він підвівся зі стільця і в захваті поплескав у долоні:

– Ну, шановна Маргарито, чесно кажучи, вразили! Не очікував від вас такого образного викладення свого життєвого кредо. У вас, я вам скажу, наявний справжній літературний талант. Пишіть ще, й у вас обов'язково знайдуться прихильники!

– Ви і справді так вважаєте? Дякую вам, лікарю! Мені теж здається, що я зможу стати письменницею! І я, напевно, займуся цим у найближчому майбутньому! – Маргарита сяяла посмішкою і трохи не кланялася на різні боки, напевно відчуваючи себе десь на сцені великого театру, не менше.

На цьому їхнє сьогоднішнє заняття було завершено. Олег Петрович подякував усім за написані твори і попрохав залишити їх у себе, аби детальніше проаналізувати на самоті. Вже на виході з клініки Антон майже упіймав за руку Валерію, котра вочевидь намагалася втекти і розчинитися у чорному морозяному вечорі.

– Ти йдеш? І не хочеш нічого мені сказати? – спитав з надією в голосі Антон.

– А навіщо щось казати? Ти і сам щойно все чув, – спокійно і якось журливо відповіла вона.

– Що саме я чув? Що ти не бачиш свого майбутнього і досі переживаєш загибель Сергія? Так я знаю це і без твоїх письмових зізнань. Тож нічого нового я не дізнався. Зате зрозумів, що, як і раніше, нічого для тебе не значу…

1 ... 29 30 31 ... 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подзвін з-під води», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Подзвін з-під води"