Читати книгу - ""Володар Всесвіту", Микола Олександрович Дашкієв"

«То де ж це Сміт?»

Кілька разів підходив Харвуд до телефону, дзвонив і до «експериментальної», і в енерговузол, і на сторожові башти. Сміт мов крізь землю провалився.

Він з'явився аж перед ранком. Увійшовши до лабораторії, Сміт здивовано вирячився на Харвуда:

— Чого ти тут мордуєшся? Щось вигадав?.. А я оце йду, коли бачу…

Харвуд не дав йому договорити:

— Біжи швидше до Вагнера. Приведи його сюди. Негайно!

Сміт байдуже посвистів:

— Пізно! Вагнера вже нема. Я щойно звідти. Харвуда наче хто батогом хльоснув:

— Мерзотник! Виродок! Що ти наробив?! Та чи знаєш ти…

— А — мерзотник?! Я — виродок?! — Сміт вихопив револьвер і вистрілив у Харвуда. Але його рука вже втратила колишню точність. Він не вцілив. А через якусь мить на нього наліг Харвуд.

Кілька секунд на підлозі біля інтегратора качався клубок із двох тіл, а потім пролунав ще один постріл, і Харвуд підвівся, похитуючись.

— Ідіот! — просичав Сміт. — Ідіот…

Це були його останні слова.

Нудотна, волога, задушлива ніч. Ані зірочки, ані проблиску в небі — воно затягнуте суцільною ковдрою важких хмар.

І на землі — морок. Грінхауз, цей маєток-лабораторія в глибині джунглів, замовк, причаївся. Лише де-не-де тьмяно виблискують невеликі лампочки — енергію економили. Тимчасовий власник Грінхауза Генрі Харвуд — банкрут. Він не може купити навіть якихось там кілька сот тонн пального, щоб наповнити спорожнілі цистерни. Йому нема чим сплачувати лаборантам і охоронцям, і їх доведеться звільнити. І це тоді, коли слід напружити всі сили, щоб відремонтувати головний інтегратор і докінчити монтаж приладу, успішне випробування якого тільки й дасть довгождані мільйони. Даремно звертатися до Паркера, Кніпса, навіть до Бетсі. Харвуд для них потрібний лише як «Володар Всесвіту», а зовсім не як жебрак-винахідник. Їм байдуже, якою ціною дістався успіх: украв, одняв, знайшов — все одно. Переможців не судять. Харвуд відсвяткував часткову перемогу і одержав за неї аж надто великий аванс. Тепер надходить черга сплатити по векселях…

Ні, старий Вагнер помилявся: Харвуд зовсім не був нездарою і марно часу не гаяв! Він майже закінчив побудову «випромінювача влади» — портативного інтегратора, конструкцію якого почав розробляти ще Вагнер. Це мала бути закута в суцільний сталевий панцир споруда на гусеничному ходу, з кількома дзеркальними антенами-рефлекторами. Десь у череві цієї потвори, копіюючи химерні звиви шпилястих ліній на плівці, виникатимуть електромагнітні коливання. Вузьким незримим пучком ці коливання вирвуться з антен, помчать на сотні кілометрів, щоб викликати в усіх, хто трапиться на шляху, почуття жаху, приреченості» пригніченості; розхитувати й ламати волю, порушувати найточніші процеси, якими людський мозок забезпечує існування всього організму.

Головний інтегратор Вагнера — пройдений етап. Цей прилад конче потрібний, щоб з його допомогою якнайшвидше сконструювати щось інше. Але він непридатний як зброя. Обчислення показали, що, навіть збільшивши потужність інтегратора в тисячу разів, бажаного ефекту досягти не вдасться: електромагнітні хвилі розпорошуються в повітрі, згасають, не досягнувши об'єкту. А Харвуду насамперед потрібна далекобійність апарата. І це дасть «випромінювач влади» — прилад, що випромінює коливання короткими імпульсами надзвичайно великої потужності.

Тільки троє людей знало про «випромінювач влади». Навіть лаборанти й техніки, монтуючи цей прилад, вважали, що мають справу з новим типом радіолокатора. Зараз, після смерті Сміта, доведеться розкрити таємницю ще комусь, бо самотужки не впоратися… Що ж робити?

Як хижак у клітці, Харвуд бігав з кутка в куток свого кабінету, шукаючи виходу з скрутного становища.

«Можна взяти в помічники Петерсона?.. Але це однаково, що підписати самому собі смертний вирок… Притягти ще й росіянина? Нацькувати їх одне на одного?.. Спокусити грошима, славою, зіграти на честолюбстві?.. — гарячково обдумував він різні комбінації. — Тільки не дати їм домовитися».

Це був риск, але нічого іншого не лишалось.

І ось перед головним інтегратором, за кілька кроків од того місця, де п'ять тижнів тому Джек Петерсон мало не забив Генрі Харвуда, сидять двоє надзвичайно люб'язних і чемних людей.

— Отже, містер Петерсон, забудьмо колишнє. Сміта я вигнав геть, — це був страшенний мерзотник. Тепер мені потрібний помічник. Я міг би викликати першого-ліпшого інженера з Америки, але вибрав саме вас і певний, що не помилився. В разі мого успіху на вас чекають багатство й слава. А невдачу я переживатиму один — це не позначиться навіть на вашому заробітку… Щоб бути певними один одного, ми складаємо угоду. Ось вона… — Харвуд підсунув Петерсонові заздалегідь приготовлений текст. — Підпишіть. Чи вас задовольняє платня?

Джек Петерсон слухав Харвуда у дивному сп'янінні. Несподівана зміна долі здавалася йому чимось неймовірним.

Але сумніву нема: чорним по білому написано, що на Джека Петерсона, інженера, покладається повна відповідальність за головний інтегратор і всі досліди, які будуть провадитися з цим приладом.

Ще раз, востаннє, в голові Джека блиснула думка про ті незчисленні багатства, які може дати інтегратор. Та зразу ж її затьмарила інша, яскравіша й величніша думка про майбутнє царство справедливості.

— Згоден! — сказав він хрипко.

— То приступайте до роботи. Насамперед треба перевірити інтегратор, — той дурень Сміт тут щось накоїв. Копирсатися одному — річ дуже марудна, тому з вами працюватиме вже знайомий вам містер Чеклофф. Талановитий інженер, але… але… небезпечна людина. Прошу, стежте за ним і не давайте йому волі. Щоб він не втік, я вживу запобіжних заходів.

— Я хотів би працювати з Гаррі Блеквелом.

— На жаль, це неможливо, — зітхнув Харвуд. — Блеквел звільнився і виїхав до Америки.

Джек здивувався, але не допитувався. Про долю свого друга він таки дізнається і стане йому в пригоді.

— Добре, містер Харвуд. Хай буде Чеклофф.

Він промовчав про свої підозри щодо Фогеля-Чеклоффа, маючи досить