Читати книгу - "Пристань Ескулапа, Едмунд Нізюрський"

— Ви певні, що професор привіз їх із собою сюди саме в тому жовтому портфелі?

— Цілком певна.

— Дивно, що доктор Йонаш не захотів нам про це сказати, — промимрив Журка.

— Ох, не думайте про нього погано! — поспішила Галінка захистити асистента. — Це дуже порядна людина. Тільки він страшенно вражений усім цим. Боїться, що міліція його підозріває. Ну та й я, певно, боялася б на його місці. З тим порошком йому не пощастило.

— Порядна людина не повинна нічого приховувати, — сказав Журка.

— Не кожен відважний у таких справах, — прошепотіла замислено Галінка, — іноді правда здається дуже підозрілою. Я думаю, доктор Йонаш боїться, щоб його признання не обернулися проти нього самого.

Я подумав, що Галінка більш інтелігентна і досвідчена, ніж це могло б, на перший погляд, здатись, і відчув задоволення.

— А ви бачили рукопис «Дельта» або «Дзета», коли прийшли до професора робити укол? — запитав я.

— Здається, я вже раніше відповіла вам на це запитання, — сказала трохи ображено Галінка, — я бачила тільки портфель. Лежав на письмовому столі.

— Я теж бачив тільки портфель, — промовив Журка, коли ми вийшли з кімнати панни Стор.

Потім ми знову допитали Заплона і доктора Протоклицьку, але ці допити не дали нічого нового. Обоє заявили, що не знають про рукописи професора, не входили до його кімнати і не уявляють собі, куди ці твори могли подітися.

Мацьошекова знала ще менше. Вона й не чула про рукописи в жовтих обкладинках і навіть не пам'ятала, чи лежав на столі якийсь портфель.

Під час розмови з Мацьошековою ми почули шум мотора. То під'їхав до будинку автомобіль Касіци.

— Мене цікавить, що скаже з цього приводу професор Касіца, — пробурмотів Журка.

— Це виключається! — Професор Касіца ходив по кімнаті і поправляв надто тісний комірець. — Що ви придумали, поручику! Заради таких дрібних наукових робіт убивати людину? Та де ж тут здоровий глузд? Що б це дало вбивці?

— Ну, все-таки… — запротестував Журка. — Наукову праця завжди має цінність.

— Колего, ви б не купили за неї навіть добрих штанів. — Касіца поблажливо поплескав Журку по спині своєю ведмежою лапою.

— Ви жартуєте, професоре. Але ж я маю на увазі не звичайну грошову вартість. Ця праця могла б забезпечити молодій людині, яка присвятила себе науці, непоганий старт… початок кар'єри. Наскільки мені відомо, доктор Заплон, наприклад, обрав подібну тему для своєї дисертації.

Вражений Касіца на мить остовпів.

— Ви думаєте, що хтось з асистентів міг би?

— Думаю, що все-таки це причина, професоре. Я хотів би, крім того, звернути вашу увагу на той факт, що обидві ці праці пропали.

Касіца зайшовся реготом.

— Ви говорите це серйозно?

— На жаль. Це вже встановлено. Рукописи хтось украв.

— Та це дурниці! Обидві праці у мене.

— У вас? — ошелешений Журка аж онімів.

— Професор Містраль передав їх мені в суботу зараз же після мого приїзду.

— Ви могли б їх показати? — видавив Журка.

— У мене їх немає при собі. Я віддав їх передрукувати. До речі, це мені обійдеться недешево. У Містраля був жахливий почерк. Друкарці, мабуть, доведеться користуватися лупою.

— У вас є свідки, які могли б підтвердити, що Містраль особисто вручив вам ті рукописи?

Касіца почервонів.

— Панове, що означає це запитання? — обурено промовив він. — Невже ви думаєте, що я…

— Ми ні, — перебив Журка, — але про це спитає вас прокурор.

— Прокурор? — Касіца дивився на нас збентежено. — Хай йому чорт! Невже це виглядає так серйозно? — запитав, потираючи собі горло.

— На жаль, так, — відповів Журка. — Отже, ніхто з асистентів не знає, що професор Містраль віддав ці рукописи вам?

— Ні.

— А кому ви дали їх передрукувати?

— Одній… одній пані з Пясечного.

— Пані з Пясечного? — підозріливо перепитав Журка. — У вас же в інституті, здається, є власні друкарки.

— Це треба було зробити дуже швидко, — сказав Касіца, — я мав намір передрукувати їх протягом свята. Професор Містраль хотів особисто перевірити машинопис ще до відльоту в Токіо.

— Як прізвище друкарки з Пясечного?

— Жураковська.

— Здається, таке саме прізвище має ваша пацієнтка, до якої ви ходили в суботу.

— То її невістка. Вона працює в міському відділі охорони здоров'я. Підробляє собі переписуванням на машинці.

— То виходить, що ви віддали їй рукописи ще в суботу.

— Так, я захопив їх при нагоді, коли мене викликали.

— Викликали обманом.

— Так. Я вже вам казав, що якийсь шибеник пожартував наді мною.

— Як ви поясните нам такий факт? Доктор Йонаш сказав, що бачив рукопис «Дзета» на столику професора Містраля, коли приносив йому снотворний порошок.

— Це дуже проста річ. Професор Містраль одібрав для опублікування лише фрагмент чи навіть, скажу точніше — витяг. Найважливішу частину.

— Ну, це змінює справу, — заспокоївся Журка. — Виходить, убивця все-таки міг заволодіти працею.

— Огризком праці. Шкаралупою без основного вмісту. Це йому нічого не дасть, — пробурмотів Касіца.

— Він міг про це не знати, — зауважив я.

— А… звичайно, — витріщив очі професор.

Журка з іронічною, як мені здалося, посмішкою вклонився професорові Касіці. — Тоді поки що це все.

Коли ми опинились у своїй кімнаті, Журка зайшовся реготом.