Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Звірі, Назар Крук 📚 - Українською

Читати книгу - "Звірі, Назар Крук"

440
0
12.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Звірі" автора Назар Крук. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 40
Перейти на сторінку:
я не сприйму. І це пречудово було відомо не лише нам обом — усій Конторі. Неконтрольованих (навіть потенційно неконтрольованих) агентів зазвичай знищують.

Неконтрольованого ж агента без чипу в шиї буде знищити важче, бо спочатку його треба буде знайти.

Коротше кажучи, крім усього іншого, я був винен Жарохові ще й одне своє життя в майбутньому. І тепер я хочу ризикнути довірою, любов’ю, повагою, репутацією, а можливо, й життям свого названого батька заради банальної цікавості? Та про що я взагалі думаю?!

Ця справа перетворює мене на егоїстичну й невдячну потвору. Чи це не справа? Чи це я сам перетворююся?

Макс уважно дивився на мене.

— Намагаєшся прочитати думки? — прохолодно поцікавився я.

— Тебе щось хвилює? — спитав він.

— Так, — погодився я, — мене хвилює те, що ми сидимо тут і нічого не робимо. А часу в нас обмаль. Треба знайти дівку. Давай проскануємо простір, ти ж це вмієш?

— Мені здається, що…

— Давай! — наполягав я. — Лізти до неї всередину тебе ніхто не просить. Просто скажи мені, де вона.

Він ненадовго замислився, тоді кивнув:

— Добре, я спробую… Тільки уважно наглядай за мною. Якщо вона потягне мене, ти маєш це побачити.

— Що саме побачити?

— Не знаю. Але щось зміниться в мені. Як побачиш, що щось змінюється, повертай мене, приводь до тями. Найлегше це зробити, давши ляпаса. Зазвичай допомагає.

— Добре, — погодився я й подумав: «Ляпаса? Із задоволенням».

Макс заплющив очі та відкинувся на ліжку.

— Тільки не спати, — попередив я його. Він мовчки відмахнувся і завмер. Я всівся зручніше й знову голосно позіхнув. Нудний сьогодні у мене випав вечір. Чекати.

Знову чекати.

Дуже захотілося, щоб зараз до хати хтось вломився.

Будь-хто. Нещодавні месники за зникнення сантехніка, загін спецназу, зграя демонів… Будь-хто, на кого можна було б накинутися з вигуком «Банзай!» і трохи розім’ятися…

Втім, це я знову фантазую. Навіть як вломиться хтось, я «Банзай!» не кричатиму. Не те виховання. З дитинства звик убивати тихо.

Макс лежав із заплющеними очима майже годину. Я вже зібрався його будити й доводити, що він таки переплутав келихи зі снодійним, але він розплющив очі сам і похмуро повідомив: — Її ніде немає.

Він виглядав несподівано втомленим. Був дуже блідим, помітно побільшали мішки під очима, загострилися риси обличчя. Здавалося, що навіть схуд…

— Як немає? — здивувався я. Макс лише знизав плечима.

— А ти точно не спав? — підозріло поцікавився я.

— Я шукав. Скрізь. Її ніде немає. Вона зникла.

А це вже погано. Це дуже погано. Як там казав Док? «Вони просто губилися одразу після будь-яких спроб розібратися з ними»… Невже й ця зникла? Дуже, дуже погано.

— От тепер мене щось точно хвилює, — сказав я, — ми загубили об’єкт, Максе.

— Але ж він зник…

— Зник він, а шефи накинуться з цього приводу на нас. І не впевнений, що з теплими обіймами.

Макс замислився. Потім твердо заявив:

— Вона повернеться.

— Чому ти так вирішив?

— Вона не забрала з собою вірші.

— Вірші, — гмикнув я. — Гадаєш, ця дурня про звіряток має для неї якесь значення?

— Вона ж написала їх… Як на мене, то лише ця дурня і має для неї значення.

— Добре, — знизав я плечима, — тоді повернемося до початкового плану. Просто чекатимемо.

Макс кивнув, сів на ліжку зручніше, посидів, тоді влігся.

— Це що таке? — не зрозумів я.

— Ти почекай, — він позіхнув, — а я посплю…

— Снодійне спрацювало, — прокоментував я.

— Не снодійне… — пробурмотів Макс, засинаючи, — я просто… втомився…

Я піднявся з ліжка, звільняючи простір для Макса. Звісно, він втомився. І помітно втомився. Він працював майже годину. Судячи з усього, важко працював. Якби ще ця його важка праця принесла хоч якийсь результат.

А якщо результат є? Якщо вони з Анею зрозуміли, хто є хто, й тепер він просто прикриває її? Адже однієї крові він із нею — не з собаками, не зі мною, не з Доком, не з Конторою — із нею. Хіба рідна кров не могла невчасно вдарити в голову?

Спокійно, Джокере. Спокійно. Це просто черговий напад параної. Біднесенький Жарох — у нього такі напади трапляються постійно. Він підозрює всіх і в усьому. Крім хіба що себе самого… і, можливо, мене.

— У неї немає ведмедика? — уже майже крізь сон спитав Макс.

— Якого ведмедика?

— М’якенького… я з ведмедиком удома сплю…

— Дівка, — обізвав його я.

— Як я можу бути дівкою, якщо я — Малдер? — вже зовсім невиразно пробелькотів Макс і остаточно відключився.

11

Я сидів на кухні до світанку, перегортаючи сторінки зошитів та бездумно перечитуючи безглузді віршики. Думки нарешті вдалося привести до ладу, точніше — вдалося примусити себе не думати. Ні про що. Хоч як дивно, я майже не докладав до цього зусиль. Думки самостійно повилітали з голови, залишивши порожнечу, що принесла неабияке полегшення, ледь не просвітлення.

До біса усі теорії й підозри, до біса марні спроби побачити ситуацію загалом і неупереджено. Я не бог, я не можу поглянути на все згори. Я не можу споглядати. Я беру безпосередню участь у подіях, що відбуваються навколо,

1 ... 29 30 31 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Звірі, Назар Крук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Звірі, Назар Крук"