Читати книгу - "Самоцвіт семи зірок, Брем Стокер"

зруйнуємо той результат, якого кожен із нас міг би досягнути поодинці. Мені здається, що перш за все ми повинні розбудити містера Трелоні з неприродного сну. А те, що його можна розбудити, зрозуміло — адже доглядальниця отямилася від каталептичного трансу, хоча цей сон може завдати і великої шкоди! Проте ми повинні ризикнути. Днем більше, днем менше — загалом це нічого не змінить. Зараз уже пізно, а завтра перед нами постане завдання, яке вимагатиме свіжих сил. Ви, лікарю, хочете спати, припускаю, у вас є й інші справи на завтра. Щодо вас, містере Росс, то як я розумію, сьогодні вночі ви чергуватимете в кімнаті хворого. Я дістану книжку, яка допоможе вам збути цей час. Піду пошукаю її в бібліотеці. Я взнав, де вона, коли востаннє був тут, і не думаю, що містер Трелоні користувався нею після того. Він давним-давно вичитав у ній усе, що було для нього цікаве. Але вам вона необхідна чи принаймні допоможе у тому, щоб зрозуміти деякі речі, про які я розкажу пізніше. Ви зможете розповісти доктору Вінчестеру про все, що здатне йому допомогти. Бо, як я розумію, незабаром у кожного з нас буде своє завдання і своя місія в цій справі. Вам не потрібно читати всю книжку, а тільки те, що стосується нашої справи. Прочитайте передмову і два-три розділи, які я вам покажу.

Він сердечно потиснув руку доктору Вінчестеру і попрямував у бібліотеку. Поки його не було, я поринув у роздуми. Світ довкола здавався мені безмежно великим. Єдине місце, яке мене цікавило, було схоже на крихітну цятку в пустелі. Довкола неї були тільки темрява і небезпека, яка загрожувала зусібіч.

А в центрі нашої маленької оази була прегарна молода істота, задля якої варто жити і вмерти!..

Містер Корбек повернувся з книжкою, він одразу знайшов її там, де бачив три роки тому. Вклавши у неї кілька паперових закладок, він позначив місця, які я повинен був прочитати, і віддав її в мої руки зі словами:

— Це те, що здивувало містера Трелоні, здивувало мене, коли я прочитав її, тож і для вас воно буде цікаве.

Біля дверей він зупинився і промовив:

— Хочу забрати назад свої слова про детектива. Він хороша людина. Те, що ви розказали про нього, виставляє його в новому світлі. А найкращим доказом цьому є те, що я зможу спокійно заснути і залишити світильники під його наглядом!

Коли він пішов, я взяв книжку, надів респіратора і рушив до кімнати хворого.

Розділ X

Долина Мага

Я поклав книжку на столик і відсунув завісу вбік. Таким чином я міг читати і водночас бачити ліжко, сиділку і двері. Не такі й гарні були умови, та я налаштувався на читання. З першого погляду було зрозуміло, що книжка потребує особливої уваги. Вона була написана данською мовою і видана в Амстердамі у 1650 році. Хтось зробив дослівний переклад, підписуючи англійські слова під голландськими, тому через граматичні відмінності між двома мовами навіть читання перекладу було тяжкою справою. Потрібно було перебігати вперед і назад між словами, та ще й почерк був нерозбірливий. Однак незабаром я виявив, що вже вловлюю голландські конструкції у звичній англійській мові, а коли я призвичаївся до почерку, моє завдання стало простішим.

Спершу обстановка у кімнаті й побоювання, що міс Трелоні може несподівано повернутись і заскочити мене з книжкою, трохи мене хвилювали. Бо перш ніж доктор Вінчестер пішов додому, ми домовились, що вона не повинна брати участь у майбутньому дослідженні. Ми вирішили, що перед обличчям таємниці жіночий розум може пережити шок, і крім того, як дочка містера Трелоні вона може опинитися у складній ситуації, якщо братиме участь у порушенні його наказів чи навіть просто знатиме про це. Але коли я пригадав, що вона виконуватиме обов’язки сиділки з другої години, мій страх зник. У мене ще було майже три години.

Доглядальниця Кеннеді сиділа у своєму кріслі поруч із ліжком. На сходовому майданчику цокав годинник, чутно було далекий міський гамір, який то дужчав, то стишувався. Але в кімнаті переважала тиша. Світло, що падало на сторінки моєї книги, посилювало напівтемряву в кімнаті, з кожним прочитаним рядком це відчуття наростало, тож коли я знову починав читати, світло немов засліплювало мене.

Книга була написана Ніколасом ван Гайном з Гоорну. В передмові він розповідав, як, приваблений роботою «Пірамідографія» Джона Грівза з Мертон Коледжу, сам вирішив відвідати Єгипет, де настільки зацікавився його дивами, що присвятив декілька років подорожам незвичайними місцями і дослідженням храмів та поховань. Він познайомився з багатьма варіантами історії збудування пірамід, розказаних арабським істориком Ібн Абд Алокіном, декотрі з яких він записав. Їх я пропустив і перейшов до відмічених сторінок. Та щойно я почав читати, мене охопило якесь дивне відчуття. Кілька разів я зиркнув на доглядальницю, бо мені здавалося, ніби хтось був поруч зі мною, та вона сиділа на своєму місці, така ж непорушна і насторожена, як і завжди, а я знову повертався до книжки.

Там ішлося про те, як після кількаденного переходу через гори на схід від Асвану дослідник дістався якоїсь долини. Тут я подам його власні слова: «Надвечір ми підійшли до проходу у вузьку глибоку долину, яка розкинулась на схід і на захід. Я хотів пройти її, бо сонце, яке стояло тоді майже над обрієм, освітило широкий прохід поміж скелями. Але фелахи відмовились йти туди, заявляючи, що ніч може захопити нас до того, як ми вийдемо з тієї долини. Спершу вони не називали причини свого страху, та після наполягань сказали, що це місце — Долина Мага, куди ніхто не може заходити вночі. Коли їх попросили розповісти про Мага, вони відмовилися, кажучи, що він не має імені й вони нічого не знають.

Однак наступного ранку, коли сонце зійшло й освітило долину,