Читати книгу - "Стань моїм першим, Адалін Черно"

Кіра

— Втомилася? — запитує Нінка після обіду.

— Угу.

Це все, на що мене вистачає. Справді, втомилася, набігалася. Я працюю третій день. Досі на стажуванні, Нінка мене підтягує.

Виявляється, я багато не знаю про роботу офіціантки. З боку відвідувача здається, що це не складно. Ходиш між столиками, спілкуєшся з клієнтами, отримуєш чайові. Насправді все значно складніше. І якщо з вивченням меню проблем у мене не виникло, то з іншим…

— Це лише початок. Після п’ятої почнеться спека. Сьогодні ще й п’ятниця.

Я зітхаю та йду працювати, оскільки прийшли нові відвідувачі. Після п’ятої, як Ніна й обіцяє, стає «спекотно». Я довкола подивитися не встигаю, стільки людей приходить і йде. І всі щось вимагають. І це ще Нінка два столики бере тільки на себе, звільняє мене, тому що бачить, що я не даю раду.

Якоїсь миті я навіть подумала, що вистачить. Кому й що я доводжу? Видно ж, що не можу працювати на одному рівні з іншими. Щоправда, вдається швидко взяти себе в руки та продовжити роботу. До того ж пригадую, як Нінка розповідала про дівчину, що прийшла до них працювати, теж тупила спочатку, а потім втягнулася.

У гонитві між столиками я помічаю до кого підійшла лише тоді, коли відриваю погляд від блокнота та дивлюся на відвідувача.

Кирило. Багров.

Так само прекрасний і зібраний. Одягнений у строгий костюм та світлу сорочку. Діловий, вродливий, сексуальний та чужий.

Я усміхаюся, бо так наказує мені статут закладу. Усміхаюся та розумію, що він дивиться. На мене. Поглядом своїм пропалює й затримується значно довше, ніж належить. Будь-який інший на його місці вже озвучив би своє замовлення, а він дивиться.

І я не витримую. Соромлюся. Губи облизую, а потім і прикушую нижню. Згадую, звісно. Як він мене обіймав і цілував. Не повинна, а пам’ятаю все. До найменших дрібниць. Я дивлюся на нього уважно, відвернутися не можу, а потім це відбувається. Його погляд темніє, в очах з’являється гарячковий блиск.

Я навіть рота розтуляю, хоча поняття не маю, що скажу. Цієї миті він розриває наш зоровий контакт і робить замовлення. Я швидко записую. Ледве не йду, коли краєм ока помічаю, що він прийшов не один.

— Доброго вечора, — вітаюся з його супутником. Усміхаюся так само привітно. — Готові зробити замовлення?

— Звісно.

Чоловік мене розглядає. Поки я записую те, що він зажадав, він дивиться на мене. Я це відчуваю, і мені це не подобається. Я стикаюся з подібним уже не вперше. На нас, простих офіціанток, часто дивляться так, наче в нас на чолі написано, що ми готові вступити в негайний сексуальний зв’язок із клієнтом за додаткову плату.

І цей дивиться так само. Замовлення вже зробив, але просить почекати, не вибрав напої. А сам дивиться. Оцінює. А потім просить віскі та підморгує. Я сухо киваю і, відвернувшись, йду.

Передавши замовлення на кухню, зупиняюся біля дверей, щоб перевести подих. Щоправда, довго тут стояти мені не дозволяють. Нінка мене знаходить і підганяє. Інші столики залишилися без моєї уваги.

Подумати про те, що в ресторані зараз Кирило, мені не дозволяють. Й обміркувати нашу зустріч теж. Я швидко лавірую залою, виношу замовлення та забираю порожній посуд, розраховую відвідувачів. До Кирила підходжу за кілька хвилин. Приношу віскі із льодом, прилади. На мене ні він, ні його супутник більше не дивляться. Про щось говорять. Судячи з напружених облич обох, обговорюють щось важливе.

Вони сидять довго. Години дві, якщо не більше. Я забираю в них посуд від страв, приношу ще віскі. Кирило виглядає незадоволеним, його супутник навіть злим. Я не наважуюсь запитати, чи треба щось принести, хоча маю. Ми завжди питаємо. Просто аура не розташовує.

До восьмої людей стає менше. Ми працюємо до десятої, тому багато хто проходить повз. Шукають заклади з роботою хоч би до дванадцятої.

До дев’ятої стає безлюдно. Ми з Нінкою можемо трохи видихнути й навіть кількома фразами перекинутися. Вона, звичайно, бачить мій напружений настрій і запитує, у чім річ. Я кажу правду. Киваю на столик, за яким сидить Багров. Вона одразу витягується, щоб подивитися, я на неї шикаю, і саме цієї миті Кирило підіймає руку, щоб покликати мене. Незручно.

Я червонію, але йду. Підходжу до їхнього столика.

— Принесіть рахунок.

— Готівкою чи карткою?

— Картою.

Я йду за терміналом, приходжу за хвилину. Чомусь весь час чогось чекаю. Що він щось скаже, якось зі мною поспілкується, але ні. Він відсторонений і холодний. За винятком того погляду, він жодного разу на мене за вечір не подивився, наче я пил під його ногами. Втім, так воно і є. Він — крутий бізнесмен, я — проста офіціантка. Разовий секс ще не означає, що між нами щось може бути інакше.

Зробивши оплату, я прощаюся з ними і йду до іншого столика, де на мене теж чекають. Тут доволі сильно напідпитку чоловік. У нас тут таке буває нечасто. Принаймні, Нінка ніколи не скаржилася і стверджувала, що відвідувачів на кшталт нього майже не буває. Й ось.

— Рахунок мені принеси, — каже невиразно.

За хвилину я несу йому рахунок. Зупиняюся біля його столика і краєм ока бачу, що Кирило зі своїм супутником збираються.