Читати книгу - "Раб. Книга 1. Чужий біль, Нідейла Нельте"

Я як представила бідного Антера, що протягом кількох годин обтирає свої коліна о підлогу, а губи о цю тварюку, захотілося раптом зробити для нього що завгодно... Чорт, якби я точно знала, що можу йому довіряти, відразу ж розповіла б правду! Ну або хоча б частину її. Суттєву частину.

– Йдемо, – киваю йому, не удостоївши збоченку відповіддю. Вона ще щось бурмоче слідом, але не слухаю.

– Знаєш... – задумливо промовляю до все ще палаючого Антера, коли виходимо на вулицю. – Вона бачила в тобі особистість, яку так і не зламала і якій дуже хочеться помститися.

– Пані! – мало не виє він. – У раба немає ніякої особистості.

– Замовч, – втомлено зітхаю. Ну чому б не промовчати, хоча б із вдячності? Це ж жах, що з людьми страх робить.

До будинку йде похнюпившись. Де гордо розведені плечі, які ще кілька хвилин тому так радували мене?