Читати книгу - "Наснися мені, Олександра Малінкова"

  АНОТАЦІЯ

        Ця легка пригодницька історія у першу чергу про почуття. Палкі та нестримні, подекуди на межі з болем. Якщо емоції, то щирі. Якщо кохання то взаємне. Якщо дружба то справжня. Історія, через яку мов червона лінія, проходить думка, що випадкових людей в нашому житті не буває. Як і випадкових подій. Що справжнє кохання безумовно існує. Що після болісного розставання, обов’язково зустрінеться справжня любов. Якщо ж ні? Вона просто в дорозі! Лише необхідно пізнати себе, поважати, зрозуміти, і відкрити своє серце для справжніх почуттів.

      «Наснися мені» - мила казка зі щасливим кінцем. Подекуди гаряча, переповнена бажанням і жагою. А інколи болем і стражданнями. Але кожне випробування потрібне, щоб на повну цінувати миті щастя.  

      Цікаві герої зі своєю долею і характером, життя яких поєднане, десь розходяться шляхи, а десь знову збігаються в одну дорогу.

      Непередбачуваний сюжет, який тримає до самого кінця, залишаючи по собі приємний післясмак, легкість, та віру у справжні почуття…

      Євангеліна (Єва)

    Через силу намагаюся встати з ліжка. Дев’ята година вечора. І так, я дозволила собі подрімати декілька годин, тому що попереду безсонна ніч, і моя зміна у нічному клубі.  Зараз же в мене всього година, щоб зробити відповідний макіяж, вдягнутися і дістатися до клубу в двох кварталах звідси.

    Відчуття досить моторошні. Та ще й цей дивний сон. Але не час відволікатися, а то так і запізнитися можна. Тоді замість чайових Фрейді утне якусь дурість, чи змусить відпрацьовувати позаурочно.

   Тож дістаю яскраву червону помаду та чорну підводку. Малюю на верхніх повіках рівну чорну лінію, і від цього мої великі блакитні очі стають більш виразними. А пухкі та ідеальної форми червоні губи контрастують з світлою майже прозорою шкірою на обличчі. І я з білявки, яка ледь без мейкапу дотягує до вісімнадцяти років, перетворююсь на жінку-вамп. Таку собі хижу кицьку. Чи хочу я цього перетворення? Звісно ні, але мушу! Червоне боді з відвертим вирізом на спині та прозорі панчохи.

Євангеліна

   Чомусь впевнена, що Фрейді розлютиться, коли погляне на те, як я сьогодні виглядаю, але витанцьовувати у клітці під стелею у самій білизні не входить в мої плани. Переб’ється.

    Накидаю зверху чорний плащ, добряче затягую пасок, вбуваю старенькі кросівки, в яких як молода лань прожогом вискакую з квартири, підхоплюючи на ходу сумку та пакет з чорними чобітками на височезних підборах.

    Весь шлях займає від сили хвилин десять. І ось я виринаю з-за рогу й ці моторошні відчуття знову стискають моє серце. Клуб мерехтить яскравими вогнями, зазиваючи в свої тенета алкоголю та розпусти.

   Я швиденько, уникаючи поглядів і порожніх розмов шурхаю у гримерку, де до останнього відтягую скидати свій плащ, наче останній мій захист від хтивих поглядів відвідувачів.

  Та вже через п’ять хвилин двері настіж відчиняються, вдаряючи стінку, так, що в гримерці навіть люстерки починають вібрувати. Я теж полохливо відскакую та обертаюся обличчям до входу.

-  Ево, ти що тут заснула? Мерщій у клітку! Відвідувачі вже на підпитку й чекають на шоу. – Горлає Фрейді, мій недобос.   

- Та йду я, йду, - бурмочу собі під ніс й нарешті повільно задерев’янілими пальцями намагаюся зняти пасок, та виходить так собі, сіпаю його лише.

   Натомість хазяїн починає втрачати терпіння, у два кроки долає відстань між нами, й швидким власним рухом звільняє мою талію від ремінця. Але й це його не зупиняє, обдаючи моє обличчя перегаром, він в одну мить позбавляє мене плащу. Оглядає мене, кривиться… Він примружує і без того маленькі свої очі, зводить густі брови й міцно стискає губи.

- Що це ти у біса нап’ялила на себе? Наче не танцівниця «гоу-гоу», а випускниця інституту благородних дівиць.

    Від його погляду мені стає не по собі. Хочеться прикритися й втекти. Фрейді ще більше насувається на мене, а я починаю тремтіти від страху. Його туша вдвічі, а то й втричі більша за моє худорляве тільце. Таке відчуття, що він може скрутити мою біляву голівку одним рухом, двома пальцями. Я вже приготувалася щосили вдарити його в пах, якщо він відпусте, хоч якийсь непристойний жест в мій бік. Та шум і метушіння за дверима відволікають цього здорованя й він вале з гримерки, лишаючи мене на декілька останніх хвилин на самоті.

- Поквапся! – Кидає наостанок, таким тоном, що спробуй лише цього не виконати.

   Я вдихаю побільше повітря, наповнюючи ним легені, розправляю плечі й крокую, наче на ешафот, повторюючи, як мантру «треба посміхатися».

    Велика зала виглядає у стилі «дорого-багато», та це лише на перший погляд. Придивись дужче, й в очі почнуть кидатися дешеві деталі інтер’єру. І мармур на барній стійці не справжній. І бордова оббивка на диванчиках з досить дешевої тканини, то там то там, пропалена.

   Моя залізна клітка вже спущена й відчинена, впурхую в неї й закриваю на заcлін, чіпляюся щоб не втратити рівновагу, коли вона плавно починає набирати висоту. Починає лунати пісня Meg Myers – Desire у виконанні Нори.