Читати книгу - "Французький акцент, Анна Харламова"

Тео. 
    
   Пробувши в Нью-Йорку тиждень, ми вирішили всі питання. Продали квартиру, Лорен підписала всі документи і тепер ми в небі летимо додому. Ще кілька годин польоту і ми будемо на своїй віллі, в своєму ідеальному, спокійному світі, де є лише ми двоє.
   Я опустив руку до кишені і вирішив, що зараз саме час зробити те, що я планував. Глитнувши та прокашлявшись, я заговорив до Лорен.
   — Сhérie… Моя, Лорен… — Я широко посміхнувся, але знаю, що голос видавав моє хвилювання. Мої руки стали вологими, а голос тремтів та хрипнув. Я знову прочистив горло. — Лорен…
   — Так, Тео?
   — Я…
   — Що таке, чому ти так хвилюєшся?
   — Зараз зрозумієш. — Я посміхнувся ще ширше. — Ми зараз в небі… довкола хмари та спокій. Це все є між нами. В нас є наше сьоме небо. З тобою я завжди наче у хмарах в Раю. Біля тебе мій спокій.
   — О, Тео… мій коханий. — Очі Лорен заблищали. Вона підняла долоню і торкнулась нею моєї щоки.
   — Лорен, я хочу, щоб це було завжди. Навіки. Тому я гадаю, що це найкраще місце… це символічне місце, для того щоб почути твоє – ТАК! — Я дістав з кишені коробочку, і відкривши її, запитав: — Чи погодишся ти стати моєю дружиною? Я зроблю тебе надзвичайно щасливою. Обіцяю.
   — Так! Так! Так! — Лорен широко посміхалась, а по щічкам бігли сльози радості. Я обережно вийняв прикрасу з коробочки, і взявши її руку в свою, одягнув каблучку. Поцілувавши її пальчики, на яких красувався доказ мого кохання і вічної вірності, я теж відчув, як мої очі зволожились.
   — Моя, Лорен. Моя, кохана Лорен. — Наші губи зійшлись в ніжному, але водночас глибокому цілунку.
   — Тео, я невимовно щаслива. Невимовно і назавжди, бо в моєму житті є ти. Назавжди. — Вона поклала голову на моє плече і тихо додала: — Я щаслива і я дуже-дуже кохаю тебе, мій Тео.
   — І я щасливий. — Я нахилився і знову знайшов її губи. Поцілувавши Лорен, я додав: — Кохаю тебе всім серцем.
   Решту польоту ми провели за тихими розмовами про майбутнє.

                                                          ***************

   Кілька днів ми не вилазили з ліжка. Ми нічого не хотіли, лише бути разом, кохатися, їсти та пити вино і знову кохатися.
   Ніколи не думав, що я такий витривалий, але це так. Ця жінка зводить мене з розуму, і я знаходжу сили знову і знову нестримно кохатись з нею. Вона неймовірна, вона моя.
   — Тео, а давай сьогодні погуляємо виноградниками.
   — Залюбки. — Мені зігрівало серце, що вона так полюбила цю землю, те чим я займаюсь та звичайно Прованс. Мені дуже-дуже пощастило. — Поїмо та підемо?
   — Так. — Лорен широко посміхнулась.
   Ми як завжди приготували на швидку руку попоїсти, розташувались на веранді за столиком та розпочали свій обід.
   — Лорен, давай одружимося. Чого нам тягти з цим. Я хочу, щоб ти вже була Ламбер. — Я розплився в посмішці від власних слів.
   Лорен засяяла.
   — Я тільки за! Хочу, хочу бути твоєю дружиною і носити твоє прізвище.
   — То коли?
   — Не знаю… може через місяць?
   — Ні, не хочу так довго чекати. Давай на наступному тижні.
   — Так швидко?
   — Це навпаки довго.
   Ми засміялись.
   — Якщо ми все встигнемо приготувати, - тоді я за!
   — Треба подзвонити твоїм батькам та Беатріс. Ти ж теж хочеш, щоб були лише близькі?
   — Так. Звичайно. Лише наша родина. — Лорен посміхнулась. В її очах блищало щастя, так само, як в моїх.
   — Тоді треба готуватись. — Я потер долоні.
   — Але перед цим, ти повинен мені продемонструвати, які безсонні ночі та палкі дні на мене чекають… десь між виноградниками і тим великим деревом. — Лорен повела грайливо бровою, і посміхнувшись, встала та покликала мене за собою.
   — Ну, Лорен… зараз я тобі покажу, як буду не давати тобі спати.
   — Чекаю з нетерпінням, мій коханий Тео.
   Схопивши її за руку, я притягнув її для шаленого, глибоко поцілунку, який мав їй натякнути, що я голодний і ті три рази вночі – це лише початок.