Читати книгу - "Будеш моєю, Роксолано, Ксана Рейлі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дженк дивився мені прямо в очі, а мені чомусь було так ніяково, що я не знала, куди відвести погляд. Потім чоловік обережно нахилився до мене, але зупинився просто перед губами, ніби просячи дозволу. І я не довго думаючи, відповіла на поцілунок. Це вийшло дуже ніжно і тендітно, без будь-якої пристрасті, похоті та бажання. Ніби поцілунок, який просто підтверджував теплі почуття. Але які почуття, Лано...це ж лише у твоїй голові. Ти собі придумала все і сприймаєш це за реальність. Так, Дженк зараз поводиться дуже мило і чемно, ніби справді щось відчуває, але ж...він ні разу нічого подібного не сказав. Може слова і є пустими, а важливі вчинки, проте, якби він про щось таке думав, то може б і якось це озвучив. Від таких роздумів стало якось так образливо, що я просто відсторонилась від Дженка.
— Що таке? — він пильно подивився на мене.
— Холодно, — збрехала я й охопила себе руками.
— Зараз вже йдемо, — Дженк підійшов та обійняв мене, щоб зігріти.
Темрява вже майже окутала місто і тепер всі вогні були яскравішими та ще гарнішими. Спускатись вниз тими сходами було трохи простіше і вже не було так душно, але ноги вже ледь не стогнали від болю. Дженк ішов спереду і світив ліхтариком, паралельно тримаючи мене за руку. Коли ми нарешті опинились на вулиці, він подзвонив до свого водія і вже за декілька хвилин я мирно дрімала в авто, поки ми їхали додому.
— Коли я повернуся до того будинку? — запитала я вже у квартирі. Мені захотілось втекти від Дженка, щоб ще більше не заганяти себе в пастку неіснуючих почуттів.
— А що таке? Тобі щось не подобається?
— Та ні, просто...цікаво.
— Коли я захочу, тоді й повернешся, — грубо відповів Дженк і пішов до своєї кімнати.
Я просто витріщилась йому вслід, навіть не знаючи, що відповісти на таку нахабність. А від думки, що в його кімнаті на тому ж ліжку вчора ночувала та дурна Ясемін, у мене ледь пара з вух не пішла. Тому я вирішила просто лягти спати, попередньо голосно гримнувши дверима, коли зайшла до кімнати. Я гепнулась на ліжко скручуючи ковдру так, щоб обійняти її. Дивлячись у вікно, я мріяла, щоб зараз знову почалась гроза і Дженк, як вихований кавалер, прийшов би та ліг поряд.
Мені так захотілось знову спати в його обіймах, але я швидко прогнала ці думки з голови. Ще було дуже сумно від того, що я не змогла провести Аню. Я їй написала з лікарні, що трошки травмувалась, але вона сказала, що все розуміє, хоч я їй і не повірила. Вона рідко ображається, але я почуваю себе найгіршою сестрою у світі. Треба буде обов‘язково виправитись перед нею. Мені в той же момент захотілось їй подзвонити, але глянувши на годинник вирішила, що будити її не варто. Наступного дня Дженк збирався на зйомки, але я через всі вчорашні події вирішила нікуди з ним не йти. Так, такі заходи передбачені в договорі, але ж я маю право на якийсь особистий простір, на особисте життя і як би мені не було цікаво, як же там це все відбувається, я просто залишилась вдома і ще проспала добрячих дві години. Підняти собі настрій я вирішила походом в магазин. Дженк залишив мені водія з авто, то ж я почувала себе королевою. Але через відсутність настрою я практично нічого не купила. Єдиною моєю покупкою стала вишнева сукня із широкою вставкою чорного мережива внизу. Вона була такою вишуканою і такою гарною, ще й так вдало сиділа на мені, проте я знала, що в моєму житті не буде ніякої події, куди б таке можна було вдягнути. На виході з торгового центру я з кимось зіштовхнулась.
— Ой, вибачте, — пробурмотіла я, потираючи своє плече.
— Лано? Яка несподіванка, — переді мною стояв Волкан і радісно посміхався.
— Привіт, — я теж криво розтягла губи в посмішці.
— Розважаєшся? А де Дженк?
— Ну як розважаюсь, просто вирішила провітритись. А він на зйомках.
— А ти чому не там?
— Не було настрою, — я знизила плечима.
— Сонечко, не сумуй. Тобі дуже пасує посмішка, — він це сказав якось так мило, що мені це стало огидно, і якось мене насторожило. Він що, фліртує? Хоча, коли цей контракт закінчиться...а Волкан такий доволі непоганий...так, стоп-стоп-стоп! Чи я геть здуріла, що в моїй голові з‘являються такі ідіотські думки?
— Вибач, але я вже мушу йти.
— Не смію затримувати, — Волкан чемно схилив голову і зник за дверима торгового центру.
Я ж захотіла якнайшвидше повернутись додому, але на тій величезній стоянці було просто неможливо знайти моє авто. Я бродила між рядами машин, поки не почула знайомий голос. Повертівши головою, щоб знайти джерело звуку, я застигла. Тихо підійшовши ближче і ставши за якесь велике авто, я легенько виглянула і побачила, що там стоїть Дженк, а біля нього, кокетливо сміючись, ледь не в‘ється якась губата блондинка. Чоловік теж не приховує своєї радості, а та курка навіть сміє його обіймати. В мені одразу загорілися лють, ревність і відчай. Хотілося вийти й висловити йому все в обличчя, бо образа була дуже сильною.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будеш моєю, Роксолано, Ксана Рейлі», після закриття браузера.