Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Спокута 📚 - Українською

Читати книгу - "Спокута"

1 192
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спокута" автора Ієн Макьюен. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 104
Перейти на сторінку:
не мали аж так хвилювати людство. За освітою юрист, він був щасливий позабути весь свій професійний досвід. Важко було уявити його бодай колись самотнім, або знудьгованим, або засмученим; його невразливість не мала меж, як і брак амбіцій, і він вважав, що інші схожі на нього. Попри все, ця його безстрасність сприймалась іншими цілком терпимо, навіть заспокоювала.

Спочатку він заговорив про веслувальний клуб. Нещодавно Леон веслував на кормі у другій вісімці, й хоча всі ставилися до нього добре, він би радо віддав першість комусь іншому. Окрім того, у банку подейкували про підвищення на посаді, про збільшення зарплати, а коли з цього нічого не вийшло, він відчув полегшення. Потім дівчата: актриса Мері, яка так чудово грала в «Особистих життях», раптом, без пояснення причини, поїхала — до Глазго, і ніхто не знав чому. Він припускав, що вона поїхала доглядати присмертного родича. Френсін, яка гарно говорила по-французьки й носила монокль, обурюючи цим світ, минулого тижня пішла з Леоном на Ґілберта і Саллівана, і в антракті молоді люди побачили короля, який, здавалося, дивився в їхній бік. Чарівна, надійна, з великими зв'язками у вищому світі, Барбара, з якою, на думку Джека і Емілі, Леон точно побереться, запросила його погостювати тиждень у замку її батьків, у Гайлендсі. Він вважав, що не поїхати нечемно.

Щоразу як він видихався, Сесилія підштовхувала його розповідати далі, питала нове й нове. З незрозумілих причин його орендна плата в Олбані[23] понизилася. Старий друг зробив шепелявій дівчині дитину, одружився з нею й тепер веселий і щасливий. Ще один купив мотоцикл. Приятелів батько придбав фабрику з виробництва пилосмоків і сказав: це те ж саме, що ліцензія на друк грошей. У когось бабуся, відчайдушна сміливиця, півмилі пройшла зі зламаною ногою. Приємні, як вечірнє повітря, розмови огортали Сесилію, овівали її та все навколо, створюючи магічний світ добрих намірів і приємних результатів. Пліч-о-пліч, півсидячи, вони дивилися на рідний будинок, який являв собою суміш середньовічної архітектури, й тепер ці обриси здавалися химерно-безтурботними; материна мігрень була комічною інтерлюдією в опереті, смуток близнюків — сентиментальними примхами, інцидент на кухні — лише веселою штовханиною жвавих неспокійних духів.

Коли прийшла черга Сесилії звітувати за останні місяці, не можна було не потрапити в тон Леона, хоча її виклад подій мимоволі звучав як знущання. Вона висміяла свої спроби вибудувати генеалогію: родове древо було засніжене і голе, без гілля й коріння. Дідусь Гаррі Талліс був наймитовим сином, який невідомо чому змінив прізвище (воно було Картрайт), та ще й народження і шлюб у нього не були зареєстровані. Що ж стосується «Кларисси» (усі ці довгі години щоденного читання на ліжку, поки не затерпне рука), то ця книга, безперечно, обернена версія «Утраченого раю», тобто тут усе навпаки: героїня стає дедалі мерзеннішою, огиднішою, в той час як уся оповідь зациклена на її чеснотах. Леон кивав, стиснувши губи; він не хотів удавати, що розуміє, про що це сестра говорить, і не заважав сповідатися. Вона додала фарсового відтінку опису, як тижнями нудьгувала на самоті, як приїхала побути з родиною, щоб загладити свою провину за те, що стільки часу провела не вдома,— а виявила, що її батьки й сестра відчужені, кожний по-своєму. Надихнувшись добродушним сміхом і підтакуванням брата, вона намагалась описати як гумористичні сценки те, як щодня їй треба дедалі більше цигарок, і як Брайоні здерла свою афішу, і як близнята стояли на порозі її кімнати (у кожного по одній шкарпетці), і як мама хотіла влаштувати диво святе[24] — перетворити печену картоплю на салат. Тут Леон не вловлював біблійних алюзій. У кожному її слові був розпач, порожнеча, бракувало чогось такого, чому немає назви, і це змушувало її говорити швидше, і перебільшувати з меншою вправністю. Приємні нікчемності життя Леона здавалися відшліфованим артефактом, хоча ця невимушеність була ілюзорною, і мала свої обмеження, і була досягнута невидимою тяжкою працею і рисами, про жодну з яких Сесилія й не здогадувалася. Вона взяла брата за руку й пригорнулася до нього. Ось ще одна Леонова властивість: він був м'який і привабливий у товаристві, але крізь тканину його піджака відчувалася твердість тропічних листяних порід. Сесилія відчула себе до останньої клітинки м'якою і прозорою. Він ніжно дивився на неї.

— Що сталося, Сі?

— Нічого. Та взагалі нічого.

— Тобі справді слід мене відвідати, пожити у мене й роздивитися.

На терасі з'явилася постать, а у вітальні запалили світло. Брайоні гукнула брата і сестру.

— Ми тут,— озвався Леон.

— Треба нам іти,— сказала Сесилія, і обоє, досі обійнявшись, попрямували до будинку. Минаючи троянди, вона спитала себе, чи справді є таке, що їй хотілося б розповісти Леону. По щирості, про її вранішню поведінку, звісно, неможливо говорити.

— Мені б так хотілося поїхати до міста,— сказала вона, водночас уявляючи, що не зможе поїхати — не зможе спакувати валізи й сісти на поїзд. Може, їй і не хотілося їхати, але вона повторювала дедалі рішучіше: — Мені б так хотілося поїхати!

На терасі нетерпляче чекала Брайоні — привітати брата. Хтось озвався до неї з вітальні — дівчинка відповідала, озирнувшися через плече. Коли підійшли Сесилія з Леоном, то почули материн голос, який намагався бути суворим:

— Я двічі не повторюю. Зараз ти підеш, умиєшся й перевдягнешся.

Невідступно дивлячись у бік брата й сестри, Брайоні з неохотою рушила до скляних дверей. Вона щось стискала в руці.

— Ми тебе одразу пристроїмо,— сказав Леон.

Коли вони зайшли до кімнати, освітленої кількома лампами, Брайоні досі була там, убрана у брудну білу сукенку, а мати стояла біля дверей, у протилежному кутку, і поблажливо всміхалася. Леон простягнув руки й заговорив, наслідуючи вимову кокні, прибережену для Брайоні:

— А хто-у оце-о — невже моя сестричка?

Поспішаючи до нього, Брайоні на ходу тицьнула Сесилії згорнутий удвічі папірець, а потім заверещала і стрибнула в обійми до брата.

Усвідомлюючи, що мати спостерігає за нею, Сесилія надала обличчю зацікавленого виразу, розгортаючи листа. Як чудово, що у неї вийшло зберегти цей вираз, коли Сесилія читала машинопис, уся поринувши у зміст,— тексту надало особливої сили й забарвлення одне повторюване слово. А поряд Брайоні розповідала Леону про п'єсу, яку написала для нього, і нарікала, що цей твір не вийшло поставити. «Випробовування Арабелли»,— повторювала вона. «Випробовування Арабелли». Ніколи ще дівчинка не була такою жвавою, такою напрочуд схвильованою. Вона досі обіймала брата за шию і, стоячи навшпиньки,

1 ... 29 30 31 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спокута», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спокута"