Читати книгу - "Мала, Олекса Мун (Alexa Moon)"

Вета

У мене є менше ніж хвилина, щоб до кінця прийняти ситуацію та зрозуміти: що ж я роблю?

За відсутності Матвія, раптом все згасло. Немає цих гострих іскор під шкірою, залишився тільки важкість, що ниє у низу живота. В'язке збудження зовсім розчинилося, переставши штовхати по венах густу насолоду.

Я підбираю коліна до підборіддя та жмурюсь.

Боже… повернися якнайшвидше, інакше я передумаю.

— Навіть не думай! — суворий голос Матвія пробирається в голову й серце збивається з ритму. Він ніби прочитав мої думки. Невже все так очевидно?

Матвій знову бере ситуацію у свої руки, змушуючи впасти в прірву його почорнілих очей. Розсуває мої коліна, розкриваючи для себе. Я відчуваю, як велика головка обтягнута латексом, упирається в промежину.

Заплющую очі. Кусаю нижню губу. З його поверненням все стало на свої місця. Він знову контролює ситуацію… контролює мене.

Я до тремтіння хочу, щоб зараз все трапилося й одночасно боюся цього.

— Розплющ очі, Вета! — так двозначно... Його долоня гладить мене по щоці, спускається до шиї. — Я хочу, щоб ти бачила, хто перед тобою! Це я, мала!

Відкриваю. На його губах напівусмішка і слідом слід різкий поштовх, що змушує крикнути від несподіванки й ще ширше розплющити очі.

Матвій опускає погляд униз, безсоромно дивлячись як наші тіла стикаються, а я вкотре заливаючись фарбою. Все так дивно. Інакше. Все на межі і ось-ось обірветься.

Матвій посилює напружені відчуття, просовуючи долоню між нами, починаючи ковзати по чутливій точці.

Боже! Боже! Боже!

— Ах ... — груди відчутно важчають та поколюють від задоволення.

Я нестримно вигинаюсь, дозволяючи члену в мені прослизнути ще глибше. Під нами починає скрипіти та розхитується стіл. Це погано.

— Ми зараз його зламаємо… — притуляюсь до вуха Матвія губами. Я стала значно розкутішою. Дозволила собі жадібно торкатися твердого тіла.

— Не зламаємо! — несподівано мої сідниці відлипають від стільниці і, не виходячи з мене, Матвій робить кілька кроків до підвіконня.

— Що ти робиш? Нас можуть побачити? — в мені прокидається обурення.

— Нехай бачать! — шорсткий язик проходить по моєму соску змітаючи убік усі думки, повертаючи на перший план задоволення.

Сідниці обпалює холод підвіконня, внизу живота все німіє. Все відбувається так швидко і вчасно, що я гублюся від почуттів, що наринули. Хвиля оргазму зносить мене з неймовірною силою та продовжує тягти в прірву, тому що Матвій не зупиняючись, швидко рухається в мені. Його пальці вп'ялися в мої стегна завдаючи болю, але це такий гострий та необхідний біль, що хочеться наплювати на можливі синці і попросити: «ще… сильніше…». Можливо я і прошу цього, тому що відчуття доходять до неймовірного піку, а міцні пальці виконують прохання таки залишаючи мітки на шкірі. Матвій кінчає в мене і жадібно впивається в губи.

Притискаючись всім тілом, змушуючи втиснутись у крижане скло.

Я важко дихаю йому в губи. Він досі у мені. Обхоплюю торс ногами, стискаючись ще міцніше. Хочу стати одним цілим.

Забери всі мої тривожні думки…

Щойно сталося справжнє божевілля і, як тепер із цим жити?

— Я хочу тебе ще раз, — його ніс торкається мого. — Ти ж не проти? — вимовляє чесно, як і завжди. Підкріплюючи слова усмішкою у своїй улюбленій манері.

***
Мене пестить не тільки тепла вода набраної ванни, але ще й долоні, що безладно блукають по моєму тілу.

— У тебе є брати чи сестри? — зачіпаю великим пальцем ноги кран і ванна наповнюється новою порцією гарячої води.

— Тільки сестра, — Матвій упирається підборіддям у мою маківку. — Набагато старше. Ми з нею практично не спілкуємось.

— На скільки старше?

— Сімнадцять років.

— Ого! Ну… я маю на увазі... така велика різниця.

— Так буває, Вето, — хмикає. — Батько хотів сина і довго не виходило.

— Який ти неслухняний?

— Ні, — його долоня накриває груди, що стирчать з-під води, здавлюючи темну верхівку. — Я просто намагався, щоб між тобою і мною була не така велика різниця.

Дурна посмішка з'являється на моїх губах і я стискаю нігтями в чоловіче стегно:

— Який ти, га?

— Ну який вже є. — Чоловіча рука поволі спускається вниз. Перехоплюю та повертаю її на місце. Поки я не готова знову поринути в безумство, що спалахнула від однієї нікчемної іскорки, мені приємніше тліти в його обіймах.

— Цей хлопець? З яким ти був на презентації, Мишко начебто…

— Так, Мишко. Він дуже добрий друг та володіє щедрим терпінням.

— Як це?

— Я люблю пропадати з очей, залягти на дно…

— Мені варто турбуватися про це?

— Тобі — ні! Тепер я можу пропадати лише біля тебе. А краще в тобі… — знову намагається повернути трюк із рукою, яка випадково спустилася вниз.

— Я хочу поговорити, — повертаюся до нього, — впізнати тебе краще.

— Тоді, говоримо, — цілує мене в ніс і кладе голову назад собі на груди. — Але спершу виберемося звідси. У тебе вже сині губи!

— Ти як мій тато! — сміюся і, відчуваю рух під собою, встаю. — Він теж забороняв мені довго купатися в морі.

— Наче гарний чоловіче, твій батько!

— Так! Ви один одному сподобаєтеся…

Прикушую язик і підтискаю губи. Чогось я дуже відверта з ним. Все і так занадто швидко розвивається.

Закрутилось. Помчало вниз, не забувши при цьому назовсім зірвати стоп-кран. Рано його ще з батьками знайомити.

З батьками рано, а ось затриматися в такому невимушеному становищі до тремтіння хочеться. Мені так подобається не вдавати з себе когось ідеального. Мені подобається не думати про що я кажу… мені подобається балакати на дурні теми, тому я хочу ще.

Вибравшись із ванної, швидко обмотуюсь пухнастим рушником. Не дивлячись на те, що між нами сталося зовсім недавно і те, що після цього ми провели голяка в обіймах один одного мінімум хвилин сорок, мені все одно трохи незатишно стояти перед ним ось так, і вбирати чіпкий погляд, що сканує.