Читати книгу - "Друга одіссея"

Розділ 25. Краєвид з точки Лагранжа

В астрономії повно вельми цікавих, але безглуздих збігів. Найзнаменитіший з них той, що із Землі Сонце й Місяць візуально мають однаковий діаметр. Тут, у точці лібрації Л.1, яку Старший брат обрав для балансування між Юпітером та Іо, можна спостерігати такий самий феномен: планета та її супутник здавались одного розміру.

Проте якого розміру! Це були не мізерні півградуса Сонця й Місяця, Іо та Юпітер мали вигляд у сорок разів більший та охоплювали в 1600 разів ширшу площу. Такий краєвид наповнював свідомість побожним острахом і подивом, водночас дещо ошелешуючи.

Кожні сорок дві години планета й супутник проходили повний цикл фаз: коли Іо скидалася на тоненький серп, Юпітер сяяв уповні, потім навпаки. Одначе навіть коли Сонце ховалося за Юпітер і планета поверталася до космічного корабля своєю нічною півкулею, вона все-таки була помітною — величезний темний диск застував зірки. Інколи темряву враз осявали миттєві спалахи — це на Юпітері бушували електричні шторми, розмірами більші за Землю.

На іншому краю неба, завжди повернута одним боком до свого велетенського господаря, Іо здавався каструлею, що повільно кипить червоним і оранжевим, із принагідними вкрапленнями жовтої пари, яка вивергалася з його вулканів і швидко опадала на поверхню. Так само, як і Юпітер, Іо являла собою світ без географії, хоча тут зміни тривали трохи довше. Поверхня супутника змінювалася за десятиліття, Юпітера — за дні.

Тим часом, як Іо заходила в останню чверть, величезний, вибагливо облямований хмарошафт Юпітера освітлювався маленьким далеким сонцем. Іноді поверхнею планети-гіганта пропливала тінь самої Іо або інших дальших супутників; кожна зміна підкреслювала вихор Великої червоної плями — буревію, що лютує протягом століть, якщо не тисячоліть.

Перебуваючи між двох таких див, команда «Леонова» мала досить матеріалу для досліджень до кінця життя, але природні об’єкти системи Юпітера розташовувалися в самісінькому кінці списку їхніх пріоритетів. Перевагу беззаперечно віддавали Старшому брату; хоча корабель тепер рухався лише за п’ять кілометрів від знахідки, Таня досі відмовлялася йти на фізичний контакт.

Вона казала таке:

— Я дочекаюся, поки ми будемо в позиції, з якої зручно швидко забратися геть звідси. Ми чекатимемо й спостерігатимемо, доки відкриється наше пускове вікно. Потім вирішимо, яким буде наш наступний крок.

Після неквапливого п’ятдесятихвилинного спуску «Ніна» зрештою приземлилася на Старшого брата. Це дало Василію змогу вирахувати масу об’єкта, яка виявилася на диво маленькою — усього 950 000 тонн, що свідчило про щільність, аналогічну щільності повітря. Імовірно, усередині плита була порожниста, і це припущення викликало нескінчені суперечки, що ж там може бути всередині.

Одначе сила-силенна практичних щоденних проблем відвертала астронавтів від цих глобальних питань. Господарські клопоти на борту «Леонова» та «Діскавері» поглинали дев’яносто відсотків їхнього робочого часу, хоча виконання цих повсякденних обов’язків значно спростилося відтоді, як кораблі стикувалися. Керноу зрештою вдалося переконати Таню, що центрифугу «Діскавері» раптово не заклинить і радянський корабель не рознесе на друзки, тож тепер можна було вільно переходити з одного корабля в інший, просто відчиняючи й зачиняючи дві пари герметичних дверей. Скафандри та виходи у відкритий космос скасували, чому раділи всі, окрім Макса, який полюбляв вправлятися зі своєю «мітлою».

Два члени команди абсолютно не звернули на це уваги: Чандра й Терновський жили тепер на борту «Діскавері» та безперервно працювали, провадячи свої нескінченні діалоги з Еалом. Принаймні раз на день їх запитували: «Коли ви будете готові?». Вони відмовлялися робити якісь прогнози; Еал досі залишався телепнем. Десь через тиждень після зустрічі зі Старшим братом Чандра несподівано проголосив: «Ми готові».

З усієї команди лише дві лікарки були відсутні того дня на льотній палубі «Діскавері». Так сталося тому, що для них не знайшлося місця, і вони мали спостерігати за всім із моніторів «Леонова». Флойд стояв біля Чандри, стискаючи в руці те, що Керноу з властивою йому дотепністю охрестив «кишеньковим убивцею гігантів».

— Повторюю ще раз, — виголосив Чандра, — не треба розмов. Ваша вимова збиватиме його з пантелику. Я говорю, більше ніхто. Це зрозуміло?

Чандра мав виснажений вигляд, у його голосі зазвучали нетерплячі авторитарні нотки, яких ніхто досі не чув. Таня могла бути начальницею скрізь, але тут господар він.

Присутні — хтось закріплений пасками безпеки, хтось — у вільному польоті — закивали на знак згоди. Чандра повернув аудіоперемикач і сказав тихо, але чітко:

— Доброго ранку, Еале.

На секунду Флойду здалося, що роки відкрутилися назад. Це вже не електронна іграшка, яка відповідає вам запрограмований текст. Еал повернувся.

— Доброго ранку, докторе Чандро.

— Ти здатен виконувати свої обов’язки?

— Звісно. Я справний, і всі мої схеми прекрасно функціонують.

— Тоді якщо ти не проти, у мене є кілька запитань?

— Будь ласка.

— Ти пригадуєш поломку блока АЕ-35, що контролює антену?

— Звісно, ні.

Попри застороги Чандри, слухачі голосно зітхнули. Флойд подумав, що це немов ходити навшпиньки мінним полем. Щоб трохи заспокоїтися, він міцніше стис пульт радіоуправління. Якщо розпитування спричинять інший психоз, він зможе вбити Еала за секунду. (Він знав про це, бо повторював процедуру десяток разів.) Утім, секунда для комп’ютера вже багато, секунда — це нагода, з якої він міг би скористатися.

— Ти пам’ятаєш, як Дейв Боумен чи Френк Пул збиралися замінити блок АЕ-35?

— Ні, такого не було, інакше я б це пам’ятав. Де Френк і Дейв? Хто всі ці люди? Я впізнаю лише вас, хоча даю 65 %, що чоловік за вами — Гейвуд Флойд.

Пам’ятаючи суворі настанови Чандри, Флойд утримався від привітань Еалу. Після десятиліття, що минуло від їхньої останньої зустрічі, 65 % є непоганим результатом. Багато людей не впоралися би краще.

— Не хвилюйся, Еале. Я все поясню пізніше.

— Нашу місію завершено? Ви знаєте, з яким ентузіазмом я до неї ставився.

— Місію завершено, ти виконав свою програму. А тепер вибач — у нас із колегами особиста розмова.

— Звичайно.

Чандра вимкнув усі звукові й відеовиходи на головній консолі. Себто Еал тепер був сліпий і глухий.

— Що це все означає? — запитав Василій Орлов.

— Це означає, — відповів Чандра, чітко вимовляючи слова, — що я стер пам’ять Еала відтоді, коли розпочалися проблеми.

— Це просто неймовірно, — здивувався Саша. — Як вам таке вдалося?

— Боюся, пояснювати цю операцію довше, ніж її виконувати.

— Чандро, я ж комп’ютерний експерт, хоча, може, й не такого рівня, як ви чи Миколай. У серії 9000 була застосована голографічна