Читати книгу - "Роман крізь час, Люсі Лі"

Маша

На цьому тижні мені випало дуже відповідальне завдання, організувати корпоратив в честь дня народження компанії. З усіма цими заходами, всі бентежні  питання і переживання відносно відносин із Максимом залишились на другому плані. Це і на краще, що за дарма хвилюватися про те, чого не може бути. 

Може Максим усім своїм секретаркам квіти дарує, таким чином налагоджує контакти зі співробітниками. Наприклад, чоловікам коньяк, а жінкам квіти, а вдячний і задобрений підлеглий щосили намагається догодити свому босу. 

Може тому Людочка, так завзято та відповідально віддавалася роботі. І не здивуюсь що подарувати мені квіти, це ідея самого О. В. Властилинова. Тільки він здатний на такі хитросплетіння у стосунках. Мабуть, і досі відчуває свою провину перед генеральним за те що відправив у декрет його секретарку. Хоча як людина він не такий поганий, дарма що не до кінця розповів мені правди. Але як би одразу сказав все як є, я б тут зараз не сиділа. 

Наближався день корпоратива, я бігала як ошпарена зі списками співробітників перевіряючи кількість людей, що будуть. Уточнювала меню, кількість алкоголю, займалася організацією розважальної програми й т.д.  

Звичайно всім цим я займалася не сама. Дівчата секретарі з інших відділів теж активно мені допомагали, особливо вже знайома мені Олена, секретарка О.В. 

Як я і передбачала ми з нею не тільки спрацювалися, а й потоваришували. 

Коротше, якби не вони, я точно не впоралася б. 

Та і взагалі, якщо не брати до уваги хто мій безпосередній керівник, робота у цій компанії мені подобалася. Колектив був гарний, заданий, та й зарплати вистачало на все необхідне. 

Життя можна сказати налагоджувалося. Якщо звісно не брати до уваги особисті відносини. Там у мене було як у танку, глухо.

Ні, звісно чоловіки мною цікавились, але все якось не ті. То зовсім молоденький хлопець з відділу продажів Женечка, то наш програміст Олексій. Що сам по собі справляв на мене двояке враження.

І якщо перший, постійно мені дарував шоколадки й червоніючи не міг вичавити із себе ні слова, то другий був набагато наполегливішим. Навіть занадто. Настільки що я навіть пару разів встигала сходити з ним на побачення. Але тільки заради того, щоб не сидіти вдома.

Але як би я не намагалася себе обманювати, подобався мені тільки один чоловік, це мій власний бос, Свердлов Максим. Та він, попри подаровані мені після поїздки до Америки квіти, та розмови у його номері, чомусь знову включив холодного та відстороненого володаря життя. Що неабияк бісило. 

Та і я звісно розуміла, навряд чи роман із босом це хороша ідея. Тому всіляко налаштовувала і переконувала себе, що цей гордий орел, птиця не мого польоту. 

А ось Олексій та-а-ак... Але мої переконання мало допомагали. Тим більше, що я ніяк не могла себе змусити з Льошею переступити френдзону. Хоч хлопець дуже активно робив спроби.

"День народження компанії", був запланований цієї суботи о шостій вечора, тому ранок у мене почався з приємного, ми з Оленою ходили по магазинах закуповуючи вбрання та аксесуари до сьогоднішнього вечора. І природно, вирішили відвідати салон краси. Вже перед самим заходом я забігла додому щоб переодягнутися. О 17.30 за мною за домовленістю повинен був заїхати Тимофій, тому часу на збори в мене було обмаль. 

Чомусь цього вечора хотілося бути, особливо гарною, і старалася я явно не для Олексія. 

Нижню білизну я підібрала від Британського бренду Lascivious. Ніжно прозоре мереживо тілесного кольору, сіло на мені ніби друга шкіра, на тіло одягла шовкову вечірню сукню, бірюзового відтінку. Вечірнє вбрання було в підлогу, але з боку майорів пікантний розріз. Верх сукні попереду, був більш ніж скромний, і закривав все майже до шиї. Зате ззаду виріз йшов униз, майже повністю оголюючи спину.

Волосся заколола набік, і воно хвилястим, каштановим каскадом спадало до низу, доповнюючи мій сьогоднішній образ. 

На ніжки взула чорні босоніжки на високих підборах.

І звичайно виразний вечірній макіяж. Цього разу я вирішила зробити акцент на губах, обвівши пухкі вуста насиченим кораловим кольором. 

Ось така вся вродлива, та у всеозброєння, я виходжу зі своєї кімнати.

– А що це до нас за красуня така завітала? — зовсім неочікувано чую голос Валерки, Іриного залицяльника. - Не зрозумів... Машка чи ти? - безсоромні очі п'янички, спалахують похіттю. - Відпадно виглядаєш, даси помацати?

Коли я бачу як чоловік відверто обмацує мене поглядом, по спині біжать холодні мурахи неприємного передчуття.  

Що цей п'яний придурок тут робить? Ірка ж з ним ніби порвала, невже у нього були ключі від квартири?

Поки думки хаотично рояться у мене в голові, цей п'яний упир, простягає до мене свої брудні лапи, намагаючись заштовхнути назад до моєї кімнати. 

Ошаліло завмираю на місці не знаючи що робити далі. Звати на допомогу? Але я одна у квартирі. 

І коли вже цей придурок боляче хапає мене за руки, намагаючись притиснути до себе, на його голову раптово опускається табурет. 

Це була Ірка. Причому на диво твереза і страшенно зла. 

Поки горе коханець сповзав по мені в німій непритомності, Ірка з перекошеним, від злості обличчям, стріляла в мене блискавками.

– Слухай сюди сука, — шипить крізь зуби, тикаючи в мене пальцем. - Завтра ж збираєш свої монатки та валиш звідси. Мені начхати! - Колишня подруга майже пропалює мене повним ненависті поглядом. - Я тебе тут довго терпіла, але перед моїм хлопцем задом крутити не дозволю! - карбує. 

Я взагалі нічого не розуміючи лишень, розгублено відкриваю та закриваю рот, ніби риба. 

Потім Ірка, різко розвернувшись зникла у своїй кімнаті, навіть не глянувши на «коханого». Хоча з нього станеться. 

Переступивши через тіло, наче ошпарена вискакую на вулицю, де вже як хвилин п'ятнадцять мене чекає джип. Тимур лише мовчки уважно оглянув мене, і не сказавши ні слова повіз до ресторану, де і мав відбутися захід. Я лише могла припустити, що після того що відбулося я виглядала, м'яко кажучи, не зовсім адекватно. І була майже впевнена, що Тимур все докладе Максиму.